Кілька місяців тому мене серед інших було обрано посланцем з толерантності ПРООН в Україні, разом з колегами ми провели десятки заходів різного формату у 17 містах країни.
Хочу в декількох абзацах поділитись головними міфами , що на мій погляд панують щодо питання толерантності в нашій країні.
У рамках комунікаційної кампанії, що отримала назву "Віднайти повагу" і реалізована разом з Міжнародним центром перспективних досліджень, дискусії з десятками людей виявили, що поняття толерантності для більшості пересічних українців настільки розмите і невизначене, що інколи може здатися – геть незрозуміле або занадто відірване від повсякденного життя, щоб звертати на нього увагу.
Водночас, це не заважає більшості з наших співрозмовників щоденно використовувати на практиці ці принципи.
У спілкуванні ми виявили декілька розповсюджених міфів, які панують серед українців у цьому питанні.
Толерантність – це ознака слабкості
Вона притаманна тим, хто не здатен фізично або морально домінувати над іншими.
Насправді, на практиці це поняття має цілком протилежний міфові зміст. Толерантність – це акт волі, свідоме утримання від насилля, коли ми маємо можливість його спричинити.
Для здійснення цього акту необхідні моральні сили, міцна опора життєвого досвіду та набутих цінностей. Натомість спричинення насилля не вимагає від нас духовної чи аналітичної роботи.
Толерантність до інших заважає досягненню особистого успіху та щастя
Насправді ж, толерантність – потужний інструмент досягнення психологічного спокою і щастя в особистому житті.
Ставлячись поважно до оточуючих, людина отримує багато переваг: симпатії рідних та близьких, збільшення кола друзів, що дає впевненість і підтримку в години життєвих складнощів.
Неодноразово підмічено: чим більше друзів, тим щасливіша людина.
Не слід забувати, що взаємоповажне суспільство має економічні переваги: у ньому більший рівень безпеки, саме через це вести бізнес в такому суспільстві комфортніше, збільшується інвестиційна привабливість, а з нею і економічний стан громади, області, країни.
Українське суспільство толерантне
На щастя, це єдиний міф, якому реальність хоча би не протилежна.
На самому початку зустрічей в рамках кампанії ми побіжним поглядом визначали чи толерантне українське суспільство та чи толерантні учасники зустрічі зокрема.
Тотальна більшість людей, з якими ми спілкувались, вважає себе толерантними, хоча при розкритті питання у продовження зустрічі ми швидко виявляли, що кожен із нас ще має докласти зусиль, щоб стати толерантним: провести аналітичну роботу, з опорою на логіку щодо рівності прав або переваг толерантності, а в деяких випадках частіше практикувати співчуття.
Із цього можна зробити важливий висновок: українці вважають себе толерантними, а значить мають бажання бути такими.
Водночас, ми не завжди розуміємо де межа, за якою закінчується толерантність і починається дискримінація.
На мій погляд, актуальним напрямком в рамках підвищення толерантності та взаємоповаги в Україні має стати роз'яснювальна робота щодо найбільш розповсюджених порушень принципів толерантності в нашій державі.
Висловіть свою думку в коментарях: які у вашому оточенні найбільш розповсюджені порушення принципів толерантності?
Кожна людина, як на мене, має бажання бути успішною і щасливою. І це природньо прагнути до кращого, проте мало хто до кінця розуміє, що для цього потрібно. Тож, хто такі «успішні» люди і що взагалі означає це привабливе слово «успіх»?
Існує безліч книжок, статей, розповідей на цю тему, проте у жодному з джерел немає чіткої інструкції про те, як все-таки мати успіх. Нам щодня нав’язують однотипні образи людей, що досягли здобутків у різних сферах. Це люди здебільшого популярні та відомі, ті, якими надихаєшся і ті, які згодом стають «ідеалами».
Якщо попрохати будь-яку людину назвати найуспішніших людей 21 століття, то найбільший відсоток відповідей становитимуть сучасні співаки, актори, хореографи, телеведучі, відомі бізнесмени, політики. Тобто ті особи, яких ми бачимо по телевізору, в інтернеті, на постерах, про яких чуємо із уст інших людей, по радіо тощо. Престижна високооплачувана професія, дорогий автомобіль, вишуканий одяг від найвідоміших брендів, голлівудська посмішка, ідеальне обличчя і фігура – це стандарти суспільства щодо найуспішних людей. Але, як на мене, у кожного – свій успіх, і зовсім необов’язково мати мету стати такими ж, як і ті ідеальні люди з екранів телевізорів, за життям яких ми гаємо кожного дня. Потрібно рухатися саме до своєї цілі, а не до нав’язаного кимось образу.
Віра в себе і свої можливості, щоденна праця над собою, самоудосконалення, надія на краще, любов до того, чим займаєшся приведе будь-кого до бурхливого тріумфу. Перш за все, успіх – це не кінцева мета, це постійний процес. Це сукупність деяких ознак, які приносять у наше життя приємні емоції і щастя. То виходить, що успіх – це і є щастя? Недарма ж я на початку написала, що «кожна людина хоче бути успішною і щасливою». Але ж не всі успішні люди є щасливими в житті. Я вважаю, що щастя і успіх – це нерозривні і взаємодоповнюючі поняття, тоді потрібно розглядати їх разом. Щастя у кожного своє, тоді і успіх буде індивідуальний. Для когось – це успішна кар’єра, велика заробітна плата, власний будинок й інші матеріальні блага, а для когось – щаслива і велика родина, у якій кожен один одного підтримує і допомагає. Для всіх поняття «успішне життя» різне, але варто пам’ятати і розуміти, що людина сама кує своє щастя і тільки від неї залежить все її майбутнє, адже вона сама безпосередньо бере в цьому процесі участь.
Отже, для себе я виділила декілька найважливіших порад, щоб досягти успіху і стати щасливим. По-перше, робіть те, що вам справді по душі, адже без власного задоволення нічого доброго не вийде. По-друге, багато працюйте над собою і практикуйтесь у своїй справі. Робіть те, що ви вважаєте правильним і не звертайте увагу на злостивців. Не приймайте близько до серця критику інших людей і будьте серйозними. Шукайте нові ідеї, а також важливо заручитися підтримкою. Адже коли поруч є хтось, хто вірить у вас більше, ніж ви самі, у вас точно все вийде.
Кілька місяців тому мене серед інших було обрано посланцем з толерантності ПРООН в Україні, разом з колегами ми провели десятки заходів різного формату у 17 містах країни.
Хочу в декількох абзацах поділитись головними міфами , що на мій погляд панують щодо питання толерантності в нашій країні.
У рамках комунікаційної кампанії, що отримала назву "Віднайти повагу" і реалізована разом з Міжнародним центром перспективних досліджень, дискусії з десятками людей виявили, що поняття толерантності для більшості пересічних українців настільки розмите і невизначене, що інколи може здатися – геть незрозуміле або занадто відірване від повсякденного життя, щоб звертати на нього увагу.
Водночас, це не заважає більшості з наших співрозмовників щоденно використовувати на практиці ці принципи.
У спілкуванні ми виявили декілька розповсюджених міфів, які панують серед українців у цьому питанні.
Толерантність – це ознака слабкості
Вона притаманна тим, хто не здатен фізично або морально домінувати над іншими.
Насправді, на практиці це поняття має цілком протилежний міфові зміст. Толерантність – це акт волі, свідоме утримання від насилля, коли ми маємо можливість його спричинити.
Для здійснення цього акту необхідні моральні сили, міцна опора життєвого досвіду та набутих цінностей. Натомість спричинення насилля не вимагає від нас духовної чи аналітичної роботи.
Толерантність до інших заважає досягненню особистого успіху та щастя
Насправді ж, толерантність – потужний інструмент досягнення психологічного спокою і щастя в особистому житті.
Ставлячись поважно до оточуючих, людина отримує багато переваг: симпатії рідних та близьких, збільшення кола друзів, що дає впевненість і підтримку в години життєвих складнощів.
Неодноразово підмічено: чим більше друзів, тим щасливіша людина.
Не слід забувати, що взаємоповажне суспільство має економічні переваги: у ньому більший рівень безпеки, саме через це вести бізнес в такому суспільстві комфортніше, збільшується інвестиційна привабливість, а з нею і економічний стан громади, області, країни.
Українське суспільство толерантне
На щастя, це єдиний міф, якому реальність хоча би не протилежна.
На самому початку зустрічей в рамках кампанії ми побіжним поглядом визначали чи толерантне українське суспільство та чи толерантні учасники зустрічі зокрема.
Тотальна більшість людей, з якими ми спілкувались, вважає себе толерантними, хоча при розкритті питання у продовження зустрічі ми швидко виявляли, що кожен із нас ще має докласти зусиль, щоб стати толерантним: провести аналітичну роботу, з опорою на логіку щодо рівності прав або переваг толерантності, а в деяких випадках частіше практикувати співчуття.
Із цього можна зробити важливий висновок: українці вважають себе толерантними, а значить мають бажання бути такими.
Водночас, ми не завжди розуміємо де межа, за якою закінчується толерантність і починається дискримінація.
На мій погляд, актуальним напрямком в рамках підвищення толерантності та взаємоповаги в Україні має стати роз'яснювальна робота щодо найбільш розповсюджених порушень принципів толерантності в нашій державі.
Висловіть свою думку в коментарях: які у вашому оточенні найбільш розповсюджені порушення принципів толерантності?
Кожна людина, як на мене, має бажання бути успішною і щасливою. І це природньо прагнути до кращого, проте мало хто до кінця розуміє, що для цього потрібно. Тож, хто такі «успішні» люди і що взагалі означає це привабливе слово «успіх»?
Існує безліч книжок, статей, розповідей на цю тему, проте у жодному з джерел немає чіткої інструкції про те, як все-таки мати успіх. Нам щодня нав’язують однотипні образи людей, що досягли здобутків у різних сферах. Це люди здебільшого популярні та відомі, ті, якими надихаєшся і ті, які згодом стають «ідеалами».
Якщо попрохати будь-яку людину назвати найуспішніших людей 21 століття, то найбільший відсоток відповідей становитимуть сучасні співаки, актори, хореографи, телеведучі, відомі бізнесмени, політики. Тобто ті особи, яких ми бачимо по телевізору, в інтернеті, на постерах, про яких чуємо із уст інших людей, по радіо тощо. Престижна високооплачувана професія, дорогий автомобіль, вишуканий одяг від найвідоміших брендів, голлівудська посмішка, ідеальне обличчя і фігура – це стандарти суспільства щодо найуспішних людей. Але, як на мене, у кожного – свій успіх, і зовсім необов’язково мати мету стати такими ж, як і ті ідеальні люди з екранів телевізорів, за життям яких ми гаємо кожного дня. Потрібно рухатися саме до своєї цілі, а не до нав’язаного кимось образу.
Віра в себе і свої можливості, щоденна праця над собою, самоудосконалення, надія на краще, любов до того, чим займаєшся приведе будь-кого до бурхливого тріумфу. Перш за все, успіх – це не кінцева мета, це постійний процес. Це сукупність деяких ознак, які приносять у наше життя приємні емоції і щастя. То виходить, що успіх – це і є щастя? Недарма ж я на початку написала, що «кожна людина хоче бути успішною і щасливою». Але ж не всі успішні люди є щасливими в житті. Я вважаю, що щастя і успіх – це нерозривні і взаємодоповнюючі поняття, тоді потрібно розглядати їх разом. Щастя у кожного своє, тоді і успіх буде індивідуальний. Для когось – це успішна кар’єра, велика заробітна плата, власний будинок й інші матеріальні блага, а для когось – щаслива і велика родина, у якій кожен один одного підтримує і допомагає. Для всіх поняття «успішне життя» різне, але варто пам’ятати і розуміти, що людина сама кує своє щастя і тільки від неї залежить все її майбутнє, адже вона сама безпосередньо бере в цьому процесі участь.
Отже, для себе я виділила декілька найважливіших порад, щоб досягти успіху і стати щасливим. По-перше, робіть те, що вам справді по душі, адже без власного задоволення нічого доброго не вийде. По-друге, багато працюйте над собою і практикуйтесь у своїй справі. Робіть те, що ви вважаєте правильним і не звертайте увагу на злостивців. Не приймайте близько до серця критику інших людей і будьте серйозними. Шукайте нові ідеї, а також важливо заручитися підтримкою. Адже коли поруч є хтось, хто вірить у вас більше, ніж ви самі, у вас точно все вийде.