Хмара Пливе самісінька хмаринка. Вона нікому не потрібна, але як же без неї? Вона закриває рослини від пекучого сонця, укриває їх як любляча мама. І ось одного дня вона розплакалася. Згадавши що таким чином заллє всі рослини вона втекла.Рослинам почало пекти сонце і вони пішли на пошути нещасної хмаринки. До них приєдналися лісові друзі, і хтось із них крикнув:Знайшли. Хмаринка спочатку не помічала їх,але потім усміхнулася і вони пішли всі разом додому.
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство
Пливе самісінька хмаринка. Вона нікому не потрібна, але як же без неї? Вона закриває рослини від пекучого сонця, укриває їх як любляча мама. І ось одного дня вона розплакалася. Згадавши що таким чином заллє всі рослини вона втекла.Рослинам почало пекти сонце і вони пішли на пошути нещасної хмаринки. До них приєдналися лісові друзі, і хтось із них крикнув:Знайшли. Хмаринка спочатку не помічала їх,але потім усміхнулася і вони пішли всі разом додому.
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство