Растение состоит из подземного толстого клубня, короткого подземного стебля и надземных, сердцевидных, яйцевидных или почковидных листьев, растущих от основания. Цветки одиночные, посажены на длинные (около 30 см) цветоножки, скручивающиеся спирально после цветения. Цветок правильный, с колокольчатою, пятираздельною чашечкою и пятираздельным венчиком, белым, розовым или пурпурным; доли венчика отогнуты назад; тычинок 5, не выдающихся из трубочки венчика; нити у них широкие, короткие, прикрепленные к основанию трубочки венчика. Пестик один. Плод шарообразная коробочка, многосеменная, вскрывающаяся створками.[4]
Козаки за внутрішніми якостями та за зовнішніми ознаками були повним відображенням свого народу, свого часу, вони відповідали всім ознакам справжніх патріотів своє Батьківщини.
Вони були здебільшого середнього росту, сильні, хоробрі, міцні, плечисті, від степового повітря і літньої спеки були смаглявими.
З постриженою головою на якій був тільки чуб (оселедець), з довгими вусами на верхній губі, вічно тримаючи люльку в зубах, погляд завжди був похмурим, зустрічаючи сторонніх спочатку непривітно, неохоче відповідаючи на питання, згодом лагіднішав, веселішав.
Постать козаків завжди надихала мужністю, неповторним гумором, молодецтвом. Завжди був здоровим, вільним від хвороб, умираючи в більшості на війні, віддавав шану свої рідній землі.
Сьогодні наш народ є слабким, недовговічним, порожнім: як до дев’яноста років хтось доживе, то вже стежки під собою не бачить, а в данину у сто років тільки в силу вбирався, тому козаки жили довго і весело.
Що стосується внутрішніх якостей козаків, то помітна суміш вад і чеснот, вважаючи головним заняттям і ремеслом свого життя війну, захист свої неньки України : часто підступні, хитрі, жорстокі, дикі щодо своїх ворогів.
Козаки були справжніми братами один одному, друзями, вірними товаришами, надійними соратниками.
Характеристика козака. Добродушність, щедрість, безкорисливість, щира дружба, висока любов до свободи – були характерними рисами наших козаків, вони краще воліли люту смерть, ніж ганебне рабство. Щодо сторонніх осіб козаки були гостинними і привітними. " У Запоріжжі любий бажаючий міг прийти у курінь, жити чи пити без ніяких допитів або вдячності за гостинність. "
Війна у житті козаків була головною справою, тому на війні відзначалися розумом, хитрістю, умінням раптово і несподівано напасти на ворога, вражаючи великою відвагою, терпінням і здатністю дивитися в очі смерті. У боях вмирали як справжні лицарі, не дорожили своїм життям «Уміючи шарпати, уміли і померти не скиглячи».
Вони були здебільшого середнього росту, сильні, хоробрі, міцні, плечисті, від степового повітря і літньої спеки були смаглявими.
З постриженою головою на якій був тільки чуб (оселедець), з довгими вусами на верхній губі, вічно тримаючи люльку в зубах, погляд завжди був похмурим, зустрічаючи сторонніх спочатку непривітно, неохоче відповідаючи на питання, згодом лагіднішав, веселішав.
Постать козаків завжди надихала мужністю, неповторним гумором, молодецтвом. Завжди був здоровим, вільним від хвороб, умираючи в більшості на війні, віддавав шану свої рідній землі.
Сьогодні наш народ є слабким, недовговічним, порожнім: як до дев’яноста років хтось доживе, то вже стежки під собою не бачить, а в данину у сто років тільки в силу вбирався, тому козаки жили довго і весело.
Що стосується внутрішніх якостей козаків, то помітна суміш вад і чеснот, вважаючи головним заняттям і ремеслом свого життя війну, захист свої неньки України : часто підступні, хитрі, жорстокі, дикі щодо своїх ворогів.
Козаки були справжніми братами один одному, друзями, вірними товаришами, надійними соратниками.
Характеристика козака. Добродушність, щедрість, безкорисливість, щира дружба, висока любов до свободи – були характерними рисами наших козаків, вони краще воліли люту смерть, ніж ганебне рабство.
Щодо сторонніх осіб козаки були гостинними і привітними. " У Запоріжжі любий бажаючий міг прийти у курінь, жити чи пити без ніяких допитів або вдячності за гостинність. "
Війна у житті козаків була головною справою, тому на війні відзначалися розумом, хитрістю, умінням раптово і несподівано напасти на ворога, вражаючи великою відвагою, терпінням і здатністю дивитися в очі смерті. У боях вмирали як справжні лицарі, не дорожили своїм життям «Уміючи шарпати, уміли і померти не скиглячи».