Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Зима. Небо було сіре. Не світило сонце, не цвірінчали птахи. Вже темніло, а небо ставало все темніше й темніше. Незабаром я почув дуже великий дощ. Виглянув у вікно, а там: жодної пташки немає, все сіре, а небо чорне.
Зранку, коли я прокинувся, ніби нічого й не було. Кує зозуля, літають пташки, світить сонячне сяйво. Та я звернув увагу на небо. Воно було блакитне, наче намальоване. Я не повірив, адже ще вчора воно було сіро-чорне, а сьогодні вмить стало ніби прозоре.
Ось наскільки цікава природа подумав я. Тепер я кожного ранку гаю за небом та природою навкруги!
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Зима. Небо було сіре. Не світило сонце, не цвірінчали птахи. Вже темніло, а небо ставало все темніше й темніше. Незабаром я почув дуже великий дощ. Виглянув у вікно, а там: жодної пташки немає, все сіре, а небо чорне.
Зранку, коли я прокинувся, ніби нічого й не було. Кує зозуля, літають пташки, світить сонячне сяйво. Та я звернув увагу на небо. Воно було блакитне, наче намальоване. Я не повірив, адже ще вчора воно було сіро-чорне, а сьогодні вмить стало ніби прозоре.
Ось наскільки цікава природа подумав я. Тепер я кожного ранку гаю за небом та природою навкруги!