Я маю багато друзів та приятелів. Але Сергій серед них є найкращим другом. Ми живемо з ним в одному дворі та навчаємося в одному класі. На жаль, за однією партою ми з Сергієм не сидимо. Вчителі не дозволяють нам цього, щоб ми не не відволікали один одного на уроках.
У мого друга темне волосся, сірі очі. Він дещо нижчий від мене зростом та худіший, хоча ми з ним однолітки. Проте Сергій має міцні руки та, взагалі, не скаржиться на силу та на спортивну форму.
Ми дружимо з Сергійком вже чотири роки. Разом ми граємо у футбол та баскетбол. Їздимо на велосипедах на річку та навіть рибалимо там. Також мій друг приходить до мене грати в комп'ютерні ігри, тому що у нього вдома комп'ютера немає. Тут наши смаки різняться. Сергій любить грати у віртуальні гонки, а мені до вподоби ігри-мандрівки. Але це не стає на заваді нашій дружбі.
Сергій добрий та веселий хлопець, жвавий та бадьорий. Він будь-коли може поліпшити оточуючим його людям настрій своєю посмішкою чи жартами. Мій друг також любить розповідати анекдоти та смішні історії.
Сергій залишається добрим другом не лише в іграх, але й у біді. Через це твір про справжнього друга я вирішив написати саме про Сергія, а не про когось іншого. Адже саме цей хлопець завжди допомагає мені, і не тільки тоді, коли я Часто Сергійко сам бачить, що я сам не можу впоратися з чимось. Тоді він сам спішить до або дати корисну пораду.
Читайте подібні твори
Твір «Мій улюблений вид мистецтва»
Твір «Моє улюблене дерево»
Твір «Лист подрузі»
Твір «Мій рідний край»
Твір «Моя улюблена книга»
Твір на тему «Дружба – це насамперед віра в людину»
Твір «Собака – друг людини»
Твір на тему «Мої захоплення»
Твір на тему «Мій улюблений твір Т. Шевченка - «Лілея»»
Твір «Характер мого друга» або «Характер моєї подруги»
Твір «Подорож моєї мрії»
Твір на тему «Моя мрія»
Твір «Мій улюблений фільм» або «Моє улюблене кіно»
"Мій улюблений твір - “Ніч перед Різдвом”
Твір “Мій улюблений герой — Кирило Тур”
"Мій улюблений твір української літератури — роман “Тигролови”
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості. Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність. Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною. Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель». Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися. Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам'ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів. Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо. Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.
У мого друга темне волосся, сірі очі. Він дещо нижчий від мене зростом та худіший, хоча ми з ним однолітки. Проте Сергій має міцні руки та, взагалі, не скаржиться на силу та на спортивну форму.
Ми дружимо з Сергійком вже чотири роки. Разом ми граємо у футбол та баскетбол. Їздимо на велосипедах на річку та навіть рибалимо там. Також мій друг приходить до мене грати в комп'ютерні ігри, тому що у нього вдома комп'ютера немає. Тут наши смаки різняться. Сергій любить грати у віртуальні гонки, а мені до вподоби ігри-мандрівки. Але це не стає на заваді нашій дружбі.
Сергій добрий та веселий хлопець, жвавий та бадьорий. Він будь-коли може поліпшити оточуючим його людям настрій своєю посмішкою чи жартами. Мій друг також любить розповідати анекдоти та смішні історії.
Сергій залишається добрим другом не лише в іграх, але й у біді. Через це твір про справжнього друга я вирішив написати саме про Сергія, а не про когось іншого. Адже саме цей хлопець завжди допомагає мені, і не тільки тоді, коли я Часто Сергійко сам бачить, що я сам не можу впоратися з чимось. Тоді він сам спішить до або дати корисну пораду.
Читайте подібні твори
Твір «Мій улюблений вид мистецтва»
Твір «Моє улюблене дерево»
Твір «Лист подрузі»
Твір «Мій рідний край»
Твір «Моя улюблена книга»
Твір на тему «Дружба – це насамперед віра в людину»
Твір «Собака – друг людини»
Твір на тему «Мої захоплення»
Твір на тему «Мій улюблений твір Т. Шевченка - «Лілея»»
Твір «Характер мого друга» або «Характер моєї подруги»
Твір «Подорож моєї мрії»
Твір на тему «Моя мрія»
Твір «Мій улюблений фільм» або «Моє улюблене кіно»
"Мій улюблений твір - “Ніч перед Різдвом”
Твір “Мій улюблений герой — Кирило Тур”
"Мій улюблений твір української літератури — роман “Тигролови”
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною.
Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».
Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися.
Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам'ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.