Написати до переказу творче завдання .мистецтво спілкування
як відомо, взаємини між людьми можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншими жестами, але зазвичай це привітання, а далі йде вже весела розмова чи поважна бесіда. якщо художники мислять образами, музиканти – звуками, вчені – почуттями, то всі разом (а з ними і людство в цілому) послуговуються мовою слів як основним засобом виявлення думок. звісно, навчитися думати неможливо, якщо не вміти говорити, і навпаки. що ж потрібно, щоб оволодіти вмінням говорити? напевно, замало знати мову, треба ще й свідомо розмовляти. здавна людство намагається опанувати мистецтво спілкування. на основі багатовікового досвіду виробилися основні правила бесіди, а кожне нове покоління вносить свої особливості. ще стародавній філософ епіктет зазначив, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. він також наполягав на тому, що краще слухати, ніж говорити. чому? тому що бог дав людині один язик і пару вух.
відомим на русі є «повчання до дітей князя володимира мономаха» (початок xii століття), де дітям князів та дружинників при веденні бесіди рекомендувалося мовчати в присутності старших, слухати мудрих, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою і небагато сміятися…
у xvii столітті у франції видано книгу, що згодом стала відомою по всій західній європі під назвою «мистецтво галантних бесід», «як стати людиною з добрими манерами». дотримуючись приписів таких видань, багато поколінь оволоділи вміннями вести світську бесіду на вільні теми: про погоду, лови, перегони тощо.
простий б стати найцікавішим співрозмовником пропонує дейл карнегі: по-перше, для цього треба бути уважним слухачем від початку до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо набагато більше їх цікавлять власні проблеми, ніж ваші; по-друге, треба зрозуміти погляди співрозмовника. а якщо людина хоче дізнатись, як змусити людей уникати її, сміятися з неї поза очі або навіть зневажати її, то не треба ніколи нікого довго вислуховувати, а слід безперестанку говорити про себе самого. коли з’являється певна думка в той момент, коли розмовляє співрозмовник, не варто чекати, поки він закінчить, задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту ! відразу ж треба перебити його на середині фрази! підсумовуючи, карнегі запевняє, що такі люди є нудними і невихованими, самозакоханими та самовпевненими, вони не стануть добрими співрозмовниками, бо не вміють слухати. ​

Ось цей твір на темуНаша рідна Україна – самобутня держава, яка славиться неповторною культурою, творчістю, народними традиціями і гостинністю. Гостинність – риса притаманна, без перебільшення, всім слов’янським народам, традиція яка переходить із покоління в покоління від батьків до дітей, від дітей до онуків, правнуків і так далі. Безперечно, серед усіх слов’янських народів самою гостинною є Україна.Змалку батьки привчають своїх дітей бути добрими та щирими, що і є невід’ємними ознаками гостинності. Традиції гостинності український народ успадкував ще від стародавніх своїх предків, які казали: «Гість в дім – Бог з ним». Тому гостям у нас завжди раді.Вважається, що прихід гостя у вечірній час символізує добру звістку на ранок, тому ніхто не відмовляє, так як прогнати його, значить і прогнати ранкову звістку. Іноземних гостей в Україні прийнято зустрічати хлібом і сіллю, які виносять на вишитому рушнику. Хліб-сіль не випадкові атрибути при зустрічі гостей, бо вони символізують злагоду і достаток у домі .В Україні також серед людей, особливо в сільській місцевості, існує думка про те, що якщо через халатність гостю стане якесь нещастя, то проти нього озброюється сусід, тому як нещастя для чужака – ганьба для всіх. Вражає також цікава тенденція, яка гається в Україні щодо того, що чим бідніша будинок, тим краще стіл готується для гостей в ньому.Українські народні традиції гостинності є втіленням характеру наших співвітчизників, які передаються із покоління в покоління не одне століття. Основними рисами українського народу можна вважати любов до природи, тварин і дітей, ніжність, повагу до померлих предків, літніх людей і жінок, дружелюбність, доброзичливість і, звичайно ж, гостинність. Не менш притаманні українцям співучість, почуття гумору і артистизм, які прославили наш народ на весь світ, так само, як і талант українського народу до гончарства, різьби, малювання, ткацтва і вишивання.Україна славиться не тільки своєю гостинністю, а й величезною кількістю найрізноманітніших фестивалів, щорічних святкових заходів та інших подій, на яких збирається дуже багато гостей з різних країн нашого неосяжного світу. Не менше, ніж гостинність наша Батьківщина славиться українською кухнею, яка невід’ємна від поняття гостинності. Страви нашої національної кухні заслужено славляться у всьому світі. Це й різноманітні борошняні вироби – вареники, галушки, пампушки тощо, і м’ясні блюда і вироби – птиця, дичина, холодні закуски і ковбаси, і молочні та рослинні блюда, а також фруктові і медові напої – це лише маленька частка того, що користується популярністю не тільки у наших співвітчизників, а й далеко за межами нашої країни. Чого тільки коштують знаменитий український борщ та вареники!«Звичка» і «звичай» в українській мові слова однокореневі. Це складова повсякденного життя будь-кого з нас, яка вбирається з материнським молоком, зі співом бабусі або з казками і легендами, якими так багата наша Батьківщина. Тому українці завжди раді і готові ділитися з гостями своєї країни народними звичаями, готові їх за на масштабні святкування або до родинного святкового столу. Наші співвітчизники завжди готові пригощати гостей незвичайно смачною традиційною українською їжею – кутею, млинцями, варениками, підняти стопку з короваєм, подарувати вишитий рушник, оберіг або красиві весільні пісні, тим самим розділивши з гостями радість єднання країн, людей і часів.Гості України майже одразу помічають головну закономірність, притаманну нашому народові. Українські традиції гостинності тісно пов’язані не тільки з релігійним і календарним, а і з повсякденним життям. Це природно, бо більшість національних традицій, як і у більшості інших народів, пов’язані з сільським господарством. Радісні пісні зустрічі весни, обжинкові пісні і зимові колядки завжди супроводжували сезонні роботи. Роботу українців неможливо було уявити без пісень, як неможливо уявити без пісень і відпочинок. Неможливо уявити відпочинок без ритуальних поздоровлень, розваг, маскарадів і обходів. Життєрадісність і природна гостинність наших співвітчизників передавалася від батька до сина, від матері до дочки, завдяки чому й сьогодні добре відома у всьому світі щира українська гостинність.Існує приказка «Чим багаті, тим і раді!». І якоюсь мірою так воно і є. Можна багато роздумувати на тему, яка країна є найбільш гостинною в світі, але важко посперечатися з думкою іноземців, які гостювали в Україні і впевнено заявляють, що більш гостинною нації, як українці, вони не зустрічали, при цьому додаючи, що можливо тому вони й бідні. 

Н. Сто вісімдесят дев'ять
Р. ста вісімдесяти (вісімдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)
Д. ста вісімдесяти (вісімдесятьом) дев'яти (дев'ятьом)
З. сто (ста) вісімдесят (вісімдесятьох) дев'ять (дев'ятьох)
О. ста вісімдесятьма (вісімдесятьома) дев'ятьма (дев'ятьома)
М. на ста вісімдесяти (вісімдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)

Н. Сто вісімдесят дев'ятий
Р. сто вісімдесят дев'ятого
Д. сто вісімдесят дев'ятому
З. Н. або Р 
О. сто вісімдесят дев'ятим
М. на  сто вісімдесят дев'ятому

Н. Дев'яносто шість
Р. дев'яноста шести (шістьох)
Д. дев'яноста шести (шістьом)
З. Н або Р
О. дев'яноста шістьма (шістьома)
М. на дев'яноста шести (шістьох)

Н. Дев'яносто шостий
Р. дев'яносто шостого
Д. дев'яносто шостому
З. Н або Р
О. дев'яносто шостим
М. на дев'яносто шостому