Написати есе.
"власний шлях до самореалізації або як стати особистістю? "

Твір-роздум. Найважче - це творення себе 
Людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. На ньому згодом життя напише багато чудового і огидного. Але все одно ми повинні заповнювати простір на папері нашої душі, не зважаючи навіть на значні помилки. 
Чи вдивлялись ви коли-небудь у рукописи видатних людей, справжніх майстрів? Коли так, ви обов'язково помітите безліч виправлень на шляху до створення шедевру. Так і в житті. Треба докласти неймовірних зусиль, щоб записи твоєї душі були варті поваги. З дитинства батьки, бабусі, дідусі, розповідаючи нам казки або оповідання з життя, навчають бути добрими і лагідними. Стаючи дорослими, ми мусимо вирішувати для себе, як вчинити і як розпізнати добро і зло. За цими орієнтирами можна творити себе. Кожна людина повинна триматися в певних межах, і не має значення, в яких саме. Головне те, щоб вони існували і щоб усе життя зазнавало їхнього впливу. Ми повинні аналізувати себе і робити висновки. Повинні змінювати те, що не узгоджується з особисто нашими принципами. 
Відомий російський письменник М.  Булгаков писав, що "рукописи не горят", але горять душі та, як відомо, із попелу неможливо нічого відтворити. Тому треба пам'ятати, що найголовніше в житті - зберегти свою цільність. Ані кар'єра, ані робота, ані добре ставлення людей не повинні підпорядковувати людину собі. Людина має бути живою внутрішньо, має не загубити себе в будь-яких життєвих обставинах - ось у чому полягає визначальний життєвий принцип кожного

Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вив­чає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замис­люється про самовиховання, як правило, час уже втраче­но. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне на­правлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною са­мої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості про­ходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхуваль­ний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вва­жаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.