Запорізький дуб — пам'ятка первісних дубових пралісів Подніпров'я. Вік дерева нараховує приблизно 600—700 років. Знаходиться по вулиці Тараса Бульби — у північній частині Верхньої Хортиці, сучасного правобережного району Запоріжжя біля притоку річки Верхня Хортиця.
В перші роки росту (орієнтовно, 13-14 століття) дубок був позбавлений верхівки, і на висоті 1-3 метрів у нього з'явилися відгалуження. Можливо, саме тому дерево збереглося від вирубки в 19 столітті.
Станом на 1979 рік обіймище стовбура становило 6,32 метри, діаметр крони — 43 метри, а висота — 36 метрів.
Продовж кількох післявоєнних десятиліть Запорізький дуб мав доглядача — Нечипора Дейкуна. Він був знайомим Яворницького, приймав участь в його експедиціях, також був ветераном війни, а після неї присвятив своє життя догляданню, збереженню і популяризації Запорізького дуба.
Ще в 1970-х спеціалісти вважали, що дуб у розквіті сил. Він плодоносив раз на два роки, даючи до чотирьох центнерів жолудів.
Однак в 1990-х дуб майже весь засох і оголився, живою залишилася лише одна гілка. На поверхні стовбура з'явилися ходи стовбурових шкідників, грибок і численні тріщини, що призводить до підвищеної ламкості дерева. Існують версії, що це відбувається від підвищення грунтових вод або просто старіння дерева.
2001 року біля Запорізького дуба відкрито історико-культурний центр «700-річний Запорізький дуб».
З 2002 року розпочато роботи зі збереження пам'ятки.
У 2010 році Запорізький дуб став призером Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України», посівши 1 місце в номінації "Історичне дерево України"
У дитинстві я мріяла мати домашню тварину, але батьки щоразу заперечували. І щасливим днем мого життя став той, коли я нарешті умовила їх узяти маленьку пухнату істоту. Цей день, напевно, я не забуду ніколи! Як я готувалася, як чекала прибуття в будинок нового члена родини! А коли побачила це створіння, то була в захваті: на мене дивилося щось мохнате з жовтими, великими, як блюдця, очима. З того дня в мене оселилася кішечка. Згодом вона перетворилася на красиву дорослу кішку, стала мамою, бабусею. Тепер я дивлюся на її онуків, що живуть по сусідству, і згадую їхню бабусю в дитинстві. Хоч вона вже й доросла, однак, коли розіграється, стрімголов бігає по квартирі, ганяється за іграшковою мишкою. Любить стрибати високо, просить погратися з нею: сяде біля дверей і нявкає, то на мене гляне, то на двері. Це означає: треба підійти, постукати по дверях вище, а вона постарається туди доплигнути.
У кожної тварини, як і в людини, свій характер. Характер моєї улюблениці лагідний, вона розумна, легко піддається навчанню, допитлива. Коли наповняється ванна водою, сяде на грати і дивиться довго на воду, немов намагається щось зрозуміти. Є в неї одна чудова якість — вона дуже чуйна. Якщо чує розмову на підвищених тонах, миттю мчиться, зупиняється на порозі й уважно оцінює обстановку. Визначивши «агресора», підбігає до нього і злегка кусає за ногу.
Нехай кажуть, що друг людини — собака, але я упевнена, що моя кішка — кращий друг, який ніколи мене не залишить у біді, буде захищати всіма силами й радіти разом зі мною. У спілкуванні зі мною вона виявляє ті почуття, що я марно очікувала від багатьох людей: відданість, безкорисливу любов, безмірну подяку лише за сам факт мого існування.
Моя кішка майже не змінилася зовні. Іноді ми сідаємо з нею вдвох і починаємо згадувати той день, коли вперше зустрілися. Може, про це згадую лише я? А вона думає про своє? Але в її очах я бачу увагу і турботу.
Щороку ми відзначаємо день нашої зустрічі. Я обов'язково пригощаю її чим-небудь смачненьким. Цього року ми відзначили цей день уже вшосте.
Запорізький дуб — пам'ятка первісних дубових пралісів Подніпров'я. Вік дерева нараховує приблизно 600—700 років. Знаходиться по вулиці Тараса Бульби — у північній частині Верхньої Хортиці, сучасного правобережного району Запоріжжя біля притоку річки Верхня Хортиця.
В перші роки росту (орієнтовно, 13-14 століття) дубок був позбавлений верхівки, і на висоті 1-3 метрів у нього з'явилися відгалуження. Можливо, саме тому дерево збереглося від вирубки в 19 столітті.
Станом на 1979 рік обіймище стовбура становило 6,32 метри, діаметр крони — 43 метри, а висота — 36 метрів.
Продовж кількох післявоєнних десятиліть Запорізький дуб мав доглядача — Нечипора Дейкуна. Він був знайомим Яворницького, приймав участь в його експедиціях, також був ветераном війни, а після неї присвятив своє життя догляданню, збереженню і популяризації Запорізького дуба.
Ще в 1970-х спеціалісти вважали, що дуб у розквіті сил. Він плодоносив раз на два роки, даючи до чотирьох центнерів жолудів.
Однак в 1990-х дуб майже весь засох і оголився, живою залишилася лише одна гілка. На поверхні стовбура з'явилися ходи стовбурових шкідників, грибок і численні тріщини, що призводить до підвищеної ламкості дерева. Існують версії, що це відбувається від підвищення грунтових вод або просто старіння дерева.
2001 року біля Запорізького дуба відкрито історико-культурний центр «700-річний Запорізький дуб».
З 2002 року розпочато роботи зі збереження пам'ятки.
У 2010 році Запорізький дуб став призером Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України», посівши 1 місце в номінації "Історичне дерево України"
У дитинстві я мріяла мати домашню тварину, але батьки щоразу заперечували. І щасливим днем мого життя став той, коли я нарешті умовила їх узяти маленьку пухнату істоту. Цей день, напевно, я не забуду ніколи! Як я готувалася, як чекала прибуття в будинок нового члена родини! А коли побачила це створіння, то була в захваті: на мене дивилося щось мохнате з жовтими, великими, як блюдця, очима. З того дня в мене оселилася кішечка. Згодом вона перетворилася на красиву дорослу кішку, стала мамою, бабусею. Тепер я дивлюся на її онуків, що живуть по сусідству, і згадую їхню бабусю в дитинстві. Хоч вона вже й доросла, однак, коли розіграється, стрімголов бігає по квартирі, ганяється за іграшковою мишкою. Любить стрибати високо, просить погратися з нею: сяде біля дверей і нявкає, то на мене гляне, то на двері. Це означає: треба підійти, постукати по дверях вище, а вона постарається туди доплигнути.
У кожної тварини, як і в людини, свій характер. Характер моєї улюблениці лагідний, вона розумна, легко піддається навчанню, допитлива. Коли наповняється ванна водою, сяде на грати і дивиться довго на воду, немов намагається щось зрозуміти. Є в неї одна чудова якість — вона дуже чуйна. Якщо чує розмову на підвищених тонах, миттю мчиться, зупиняється на порозі й уважно оцінює обстановку. Визначивши «агресора», підбігає до нього і злегка кусає за ногу.
Нехай кажуть, що друг людини — собака, але я упевнена, що моя кішка — кращий друг, який ніколи мене не залишить у біді, буде захищати всіма силами й радіти разом зі мною. У спілкуванні зі мною вона виявляє ті почуття, що я марно очікувала від багатьох людей: відданість, безкорисливу любов, безмірну подяку лише за сам факт мого існування.
Моя кішка майже не змінилася зовні. Іноді ми сідаємо з нею вдвох і починаємо згадувати той день, коли вперше зустрілися. Може, про це згадую лише я? А вона думає про своє? Але в її очах я бачу увагу і турботу.
Щороку ми відзначаємо день нашої зустрічі. Я обов'язково пригощаю її чим-небудь смачненьким. Цього року ми відзначили цей день уже вшосте.