Зараз січень-середина зими. Зранку світить яскраве сонце на блакитному чистому небі. Сніг переливається різнобарвною веселкою, легкий морозець. У такий день приємно стати на лижі і піти до зимового казкового лісу. Тут надзвичайно тихо.Таємниче стоять ялини, закутані в теплу білу шубу зі снігу. Дмухнув легкий вітерець, з найближчою гілки осипався сніг. Пролетіла велика ворона і змахнула сніг на доріжку. Я йду вздовж узлісся і насолоджуюся цією суворою та казковою красою. Здається, все завмерло навколо, але це оманливе враження. Десь на верхівці сосни метушиться білка, далеко заєць-біляк. Зима диктує свої закони, але життя не зупиняється ні на хвилину, мешканці лісу зайняті своєю повсякденною роботою. Я теж іду додому-пора готуватися до навчального тижня. Розпал зими. Холодно, вітряно. Як добре, що сьогодні неділя і не треба нікуди виходити. Я підійшла до вікна, щоб подивитися температуру на градуснику. Мінус десять. Навіть здригнулась, подумки уявила, як пробирає до кісток цей пронизливий вітер. У нас під вікном росте горобина. Вона помітно розгойдується під натиском вітру. Раптом її обліпила зграя снігурів. Вони діловито розсілися на гілках, озирнулися на всі боки і стали клювати яскраві соковиті ягоди. Дерево велике, яскраво-червоних кистей достатньо, тому птахи не метушаться, всім вистачає. Снігурі наклювалися вдосталь і вип’ятили яскраво-червоні грудки, як на виставці. Напевно, вони чекали команди ватажка. Відпочивши після ситного обіду, птахи відлетіли. А я здивувалася-дерево було сіре, не залишилося жодного червоного грона. Як добре, що є такі зимові їдальні для наших птахів!
«Айвенго» - це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш. Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати. Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували. Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники. Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний. Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада. Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства. Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь. Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв. Так сталося і в романі Вальтера Скотта. Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.
Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.
Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.
Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.
Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.
Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.
Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.
Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.
Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.
Так сталося і в романі Вальтера Скотта.
Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.