Укажіть правильні твердження.А Речення, що вказує на те, кому належить вимовлене, називається прямою мовою.Б Пряма мова не може мати у своєму складі вигуки.В Пряма мова може містити у своєму складі вставні слова, звертання.Укажіть схеми, у яких правильно розставлено розділові знаки.А «П, — а, — п.Б «П. — А».В «П, — а, — п».Укажіть правильно намальовану схему до речення: «А на Запорожжі кошовий Сірко, ватаг сильний, помер», — занотовував для пам’яті поколінь самовидець (О. Апанович).А «П», — а.Б «А», — п.В «П» — а.Укажіть речення, де є непряма мова.А Стародавня народна приповідка мудро вчить: «Держімося землі, бо земля держить нас» (За Г. Тарасенко).Б Мати говорила про те, щоб я завжди слухався свого серця.В А Сашкові сказала: «Тобі, сину, треба стати іншою людиною. Інакше все, чим ти живеш, піде за вітром» (За Л. Сапожниковим).Укажіть речення, де правильно розставлено розділові знаки.А «У вигляді мови, — сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар (За А. Бортняком).Б Як пише сучасний український поет Михайло Шевченко: «Щоб ми з вершин Чернечої крутизни нарешті не лукавили Вітчизні ні власній, ані братовій — довік. Пречиста мово, слово світанкове, Зламай злочено ковані підкови, яви нам в душі свій пречистий лик!» (За А. Бортняком).В «Хіба зацікавить кого доля робітників у моєму творі, коли на них, живих, ніхто не звертає уваги?», — з гіркотою подумав поет і повернувся додому (За І. Вільде).Укажіть речення, де неправильно розставлено розділові знаки.А Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте» (За В. Скуратівським).Б Він міг би сказати про себе словами Блока: «Одним із моїх натхнень була чесність» (За Л. Талалаєм).В Бувало так, що беручи до рук якийсь перекладний твір казав «А я ж колись це теж перекладав» (За Г. Кочуром).Зазначте речення, де є пунктуаційні помилки.А Ні — ні, та й прозвучить голос: «А нащо їм знати про ці жахи?Досить і того, що ми їх пережили» (За А. Малишком).Б Мовби казав: «Я вже вам зовсім вірю, але ще трохи сумніваюся…» (За М. Слабошпицьким).В «І тепер, подумав він уві сні, — можна не боятися жодного хижака, тепер можна бути справжнім сміливцем…» (За М. Cлабошпицьким).Укажіть місця, де не може стояти пряма мова.А На початку речення.Б В кінці речення.В Тільки на початку речення.Які твердження (з поданих) істинні?А При діалозі не вживаються слова автора.Б Слова автора й пряма мова оформлюються різною інтонацією.В Інтонація слів автора є виключно розповідною.У якому з речень правильно поставлено розділові знаки?А «…Наш ідеал — працелюбна людина, — пише В. Сухомлинський. — Вдумайтесь у ці слова!»Б …Наш ідеал — працелюбна людина, — пише В. Сухомлинський. — Вдумайтесь у ці слова!В «…Наш ідеал — працелюбна людина», — пише В. Сухомлинський. — Вдумайтесь у ці слова!»Напишіть твір-опис «Мальовниче місто рідне…», використовуючи пряму та непряму мову, діалог.
Не боги робили та знаходили глину,і навіть зовсім не вони робили глиняни горшки. Не вони робили форми для горщків, це було ще в часі Київської Русі, та ще й раніше. Навіть, не кожен може відрізнити сорт глини, та колір. Тільки спеціалісти могли відрізняти сорт глини. Наприклад, полтавські гончарі розрізняли: 1. «піскувату» — піщанисту, вогнетривку глину; 2. «сипець» — сильно піщанисту глину; 3. «жорстку» — велико-зернисту глину; 4. «на глинок» — жовтувато-зелену, глейку глину
Справжні майстри могли, тільки користуватися чистою глиною. Її привозили з «глинища», та вона лежала на подвір’ї. За правилами її поливали водою. Для того щоб її розмішати великими веслами, і ще різали дротами. Потім глину накатували ковбаскою. Після того як зробили горщик, брали та сушили на подвір’ї об в домашню піч. В них як вони казали остання операція – випалювання. Дуже часто треба було слідкувати за температурою. Випалювання тривало близько доби, бо поділялося на три частини: випалювання на слабкому вогні, потім на середньому і високому. А для фарбування потрібно було налити у ріжок, у вузенькій кінець було вставлено перо.
Тільки спеціалісти могли відрізняти сорт глини. Наприклад, полтавські гончарі розрізняли:
1. «піскувату» — піщанисту, вогнетривку глину;
2. «сипець» — сильно піщанисту глину;
3. «жорстку» — велико-зернисту глину;
4. «на глинок» — жовтувато-зелену, глейку глину
Справжні майстри могли, тільки користуватися чистою глиною. Її привозили з «глинища», та вона лежала на подвір’ї. За правилами її поливали водою. Для того щоб її розмішати великими веслами, і ще різали дротами. Потім глину накатували ковбаскою.
Після того як зробили горщик, брали та сушили на подвір’ї об в домашню піч. В них як вони казали остання операція – випалювання. Дуже часто треба було слідкувати за температурою. Випалювання тривало близько доби, бо поділялося на три частини: випалювання на слабкому вогні, потім на середньому і високому.
А для фарбування потрібно було налити у ріжок, у вузенькій кінець було вставлено перо.