Написати словниковий диктант. Лісо/ст…повий, радіо/фізичний, багряно/цвітний, середньо/(Д,д)унайський, бол../заспокійливий, мово/знавчий, дванадцяти/бальний, ш..сти/..люстковий, вожко/хворий, вічно/з..л..ний, столярно/м…ханічний, мовно/літ…ратурний, сніжно/білий, біло/сніжний, лимо…о/жовтий, науково/дослідний, м..ханіко/т..хнічний, воє…о/політичний, (У,у)країно/(Г,г)о…ан…кий, євро/азіа…кий, східно/(Є,є)вропейський, контр/адміральський, жовто/гарячий, зло/ворожий, сліпо/глухо/німий, тепло/возо/будівний, суспільно/корисний, всесвітньо/відомий

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 

Всі готуються до зими по-різному. В очікуванні снігу та холоду люди купують теплий одяг та взуття, закривають варення з ягід і фруктів, консервують і маринують всілякі овочі. Багато лісових тварин теж готуються до майбутніх морозів: хто робить запаси, хто лягає спати. Деякі птахи відлітають у теплі краї, щоб повернутися назад тільки навесні. А ось доля міських птахів багато в чому залежить від доброти, щедрості і милосердя людини. З приходом холодів горобці збиваються в крикливий численні зграйки і намагаються триматися ближче до людського житла. Їх завжди можна зустріти біля входів у магазини, біля торгують насінням бабусь, біля під'їздів багатоповерхівок. Особливо важко птахам доводиться, коли випаде білий пухнастий сніг, покриваючи всю землю святковою покривалом. Під снігом ховаються і небагаті джерела прожитку багатьох птахів: розсипані по землі ягоди горобини і глоду, крихти, якісь насіння. Саме в цей нелегкий час пернатим співакам необхідна наша до З якою радістю оточують горобці та синички годівниці з крихтами, шматочками хліба, пшона, пшеничною крупою! Як голосно вони дякують нам за увагу, добросердя. А з'ївши все частування, розсаджуються на найближчих гілках, щоб не прогавити чергову порцію смачненького. Настала зима. Земля, вода і ліс — все вкрите снігом, здається, все навкруги поринуло в сон. Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлися, застигли багато тварин. Завмерли, але не померли. Добре тому, у кого тепле, затишне лігво, барліг, норка чи гніздо. Добре тому, у кого запасів повна комора. Поїв, згорнувся калачиком — спи міцно, дивись солодкі сни. А птахи сильно страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під тугі пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все вкрите снігом, холонуть лапки. Треба стрибати, літати, щоб якось зігрітися. Ох, як важко їм доводиться! Шукають, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру. Лютий — самий важкий для птахів місяць. Місяць лютого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися свої права, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревієм. Найгірше, коли після денної відлиги вдарить мороз вночі і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу — наст — міцна, тверда, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу — траву, зернятка? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той голодує. Але добре відомо: хто ситий, тому холод не страшний, тому ми повинні допомагати своїм маленьким, слабким пернатим друзям. Їм багато не треба. Хто дасть зерняток, хто — сальця, хто — ягід, хтось хлібних крихт. А скільки їх можна врятувати від голодної смерті! Ми можемо влаштовувати для птахів маленькі безкоштовні їдальні у дворах і прямо у себе на балконах. Можемо вивішувати з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлювати у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці та інші наші зимові гості цілими зграйками будуть з радістю відвідувати їх. А синички дуже люблять сало. Тільки не солоне, звичайно: від солоного у них заболять животики. Можна взяти дерев'яну паличку, висвердлити в ній ряд дірочок і залити дірочки гарячим салом — свинячий або яловичий. Потрібно дати йому охолонути і вивісити паличку за вікно, а ще краще — повісити на дерево у дворі. Веселі маленькі гості не змусять себе довго чекати. А в подяку за частування покажуть різні трюки: кувырканье вниз головою, скік убік і інші. Допомагайте маленьким пернатим друзям взимку! За цих милих і кумедних пташок до себе в гості, щоб помилуватися й досита нагодувати в цей важкий для них час! До ть птахам взимку, тоді, влітку, вони присвятять вам свої найкращі пісні, з'їдять на ваших городах всіх шкідників і подбають, щоб комарів та мух в наступному сезоні було якомога менше! вибери від сюди смоепотрібне