Написати стислий переказ твору Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька ів, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
За планом
I. Підготовка до важливої справи.
II. Вимішування тіста — цікаве видовисько.
1. Капустяні листочки.
2. Формування паляниці.
3. Випікання хліба.
тарас григорович шевченко закликав любити свою україну в часи важкі та люті й молити за неї самого господа бога. а це, можна сказати, слова справжнього патріота. тарас шевченко, як ніхто інший, зіграв величезну роль у творенні української історії. його поезіявже не одне десятиліття лунає у серцях молодих українців і прививає справжню любов до рідної батьківщини.
кожен українець має усвідомлювати, що він живе на власній, незалежній, землі, яка має свою історію, культуру та звичаї. взагалі, кожен народ має свою спадщину – традиції та фольклор, а ми, українці, не є винятком. ми володіємо наймелодійнішою та найглибшою мовою в світі, а наш фольклор, який налічує десятки тисяч казок, приказок, прислів’їв, пісень, оповідань та загадок є одним із найбільших, що викликає величезну гордість за рідну державу.
українська земля знає сотні видатних людей, які прославили її по всьому світі. і це не лише письменники та поети, як от леся українка, тарас шевченко, іван франко, а й винахідники, медики, конструктори – ігор сікорський, володимир хавкін, федір піроцький. можливо, імена трьох останніх на всім відомі, але їхні винаходи справді змінили світ, це – гелікоптер, електричний трамвай, вакцини проти чуми та холери та ін. у минулому нашу землю боронило українське козацтво, а образами цих відомих людей досі захоплюються не лише українці. богдан хмельницький, павло скоропадський, михайло дорошенко є яскравими представниками запорізької січі та доби козацтва і уславилися як мудрі та відважні керівники та полководці свого часу.
варто згадати, що ми живемо на дуже родючому ґрунті, з якого можна зібрати величезні врожаї, а сама україна розміщена в помірному поясі землі, що забезпечує нам сприятливий клімат і оберігає від страшних погодних негараздів та циклонів.всім цим ми, українці, неодмінно повинні пишатися, бо, не побоюся цього слова, україна – справжній рай на землі і тільки ми тут господарі. тож любімо та цінуймо свою рідну землю, бо тільки від нас залежить її майбутнє!