Ялиновий шишкар – невеличкий птах, трохи більший за горобця. Поширені шишкарі у хвойних лісах Євразії, Північної Африки і Північної Америки. В Україні гніздяться у хвойних лісах Карпат і Криму; під час зимових мандрівок залітають і в інші області.
Годуються вони в основному насінням сосен, ялин.В урожайний рік шишкарям узимку вдосталь корму. От вони і починають мостити гнізда та виводити пташенят у ситну для них пору року – зимою. Шишкар – ялинник будує таке тепле гніздо, що ні яйця, ні пташенята в ньому не замерзають.
Будує його лише самка з гілочок хвойних дерев, лишайника, м’яких корінців, вимощує мохом, шерстю, пір’ям. Самець супроводжує самку, коли вона збирає будівельний матеріал. Гніздо завжди знаходиться високо над землею, біля стовбура чи в сплетінні крайніх гілок. Як тільки самка знесе яйця, з гнізда нікуди не відлучається, щоб не застудити яєць. Їжею її забезпечує самець. Такий розподіл обов’язків продовжується кілька днів після появи на світ пташенят.Пізніше самка харчується самостійно і батьки вже разом годують нащадків. Чим же вигодовують вони своїх пташенят?
Вигодовують вони їх не комахами, як більшість зерноїдних птахів (та й де зимою комахи!), а подрібненими насінинами хвойних дерев. Пташенята вилітають із гнізда через кілька тижнів, але тривалий час лишаються разом з батьками, а потім приєднуються до інших сімей.
Характерною ознакою цих своєрідних птахів є дзьоб, нижня і верхня частина якого зігнуті і перехрещуються між собою. Це пристосування для того, щоб витягувати з-під лусок шишок сосни і ялини насіння, яке є улюбленим кормом. До речі, вилуплюються пташенята з яйця з прямим дзьобом, але через 3 тижні його краї перехрещуються.
Ще одну особливість мають ці пташки. Хвойне смолисте насіння – основний корм шишкаря. І тому тіло старого шишкаря настільки просочується смолою, що не піддається гниттю. Десять – п’ятнадцять років може лежати така «мумія» шишкаря.
Я люблю красуню осінь. Вона розкидає по земілі ніжне , легеньке і теплі листочки . Я люблю осіні дні і найбільше чисте ппозоре повітря . На мою думку осінь трішки холодна . Отже мені не дужа ця порироку подобається ця порироку але я дуже льюблю в цій порироці проміня ласкавого сонця . Я не дуже люблю осіній вітерець но люблю її листочки . Я дуже предуже люблю бабене літо . І я ще помітила коли йшла з мамою до магазину біле павутиня і так було красиво бо вона навпроти синього неба . Я коли йшла до школи полюбляла погратия пожовклим литям коло білого тумана . Якаж красива ця ріщнокольорова осінь .
Годуються вони в основному насінням сосен, ялин.В урожайний рік шишкарям узимку вдосталь корму. От вони і починають мостити гнізда та виводити пташенят у ситну для них пору року – зимою. Шишкар – ялинник будує таке тепле гніздо, що ні яйця, ні пташенята в ньому не замерзають.
Будує його лише самка з гілочок хвойних дерев, лишайника, м’яких корінців, вимощує мохом, шерстю, пір’ям. Самець супроводжує самку, коли вона збирає будівельний матеріал. Гніздо завжди знаходиться високо над землею, біля стовбура чи в сплетінні крайніх гілок. Як тільки самка знесе яйця, з гнізда нікуди не відлучається, щоб не застудити яєць. Їжею її забезпечує самець. Такий розподіл обов’язків продовжується кілька днів після появи на світ пташенят.Пізніше самка харчується самостійно і батьки вже разом годують нащадків. Чим же вигодовують вони своїх пташенят?
Вигодовують вони їх не комахами, як більшість зерноїдних птахів (та й де зимою комахи!), а подрібненими насінинами хвойних дерев. Пташенята вилітають із гнізда через кілька тижнів, але тривалий час лишаються разом з батьками, а потім приєднуються до інших сімей.
Характерною ознакою цих своєрідних птахів є дзьоб, нижня і верхня частина якого зігнуті і перехрещуються між собою. Це пристосування для того, щоб витягувати з-під лусок шишок сосни і ялини насіння, яке є улюбленим кормом. До речі, вилуплюються пташенята з яйця з прямим дзьобом, але через 3 тижні його краї перехрещуються.
Ще одну особливість мають ці пташки. Хвойне смолисте насіння – основний корм шишкаря. І тому тіло старого шишкаря настільки просочується смолою, що не піддається гниттю. Десять – п’ятнадцять років може лежати така «мумія» шишкаря.