Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
Рано чи пізно кожен із нас створить сім'ю. Уже зараз починаєш задумуватися: у чому полягає таємниця сімейного щастя? Кожен знаходить свою відповідь залежно від уподобань, вдач життя. Однак існують родинні цінності, які зрозумілі всім без винятку.
По-перше, у щасливій родині панують взаєморозуміння і взаємоповага. Люди обирають собі супутника чи супутницю життя не тільки за вроду і талант, тут велике значення має спільність поглядів на принципові життєві питання, схожість звичок тощо.
Недарма існує вислів "друга половина": найдорожча людина з тобою завжди нерозлучна. Тож як цією половиною може бути людина, яка не згодна з тобою, не цінує і не поважає твоїх уподобань і захоплень?
Проте слід пам'ятати: не треба вимагати від другої половини повного "розчинення" в тобі. У кожного члена сімейної пари має залишатися власний "простір", свобода дій.
Існує вислів, що життя вдвох — не соло, а симфонія. Тож не треба перекладати всю відповідальність, зокрема, за розвиток стосунків на супутника. Знаємо багато прикладів (як із життя, так і з книжок та фільмів), коли родина розпадалася через небажання одного партнера порозумітися з іншим, через прагнення нав'язати свою лінію поведінки, мовляв, я поводжуся, як хочу, а ти пристосовуйся. Не хочеш?! Ну то прощавай! Ця тактика безперспективна й ні до чого, крім розлучення, не призводить. Тільки в "симфонії", коли задля коханої людини йдеш на поступки, а вона, у свою чергу, робить все для тебе, можливе родинне щастя.
Ось ще (це зовсім маленький твір) Як забезпечити добробут і щастя у родині
Щоб у родині завжди панували щастя і добробут, треба, щоб усі члени сім’ї любили один одного, піклувалися один про одного і допомагали один одному. Взаєморозуміння, взаємоповага та взаємопідтримка дуже важливі: без них не може бути щастя у родині. Щодо добробуту, то для того, щоб його досягти, треба працювати всім. Навіть діти можуть зробити свій внесок, наприклад, допомагаючи дорослим у домашніх справах. Адже тоді тато й мама зможуть краще відпочити і у них залишиться більше сил, в тому числі і для праці. Я вважаю, що щастя і добробут у родині будують усі її члени, від малих до старих.
Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
По-перше, у щасливій родині панують взаєморозуміння і взаємоповага. Люди обирають собі супутника чи супутницю життя не тільки за вроду і талант, тут велике значення має спільність поглядів на принципові життєві питання, схожість звичок тощо.
Недарма існує вислів "друга половина": найдорожча людина з тобою завжди нерозлучна. Тож як цією половиною може бути людина, яка не згодна з тобою, не цінує і не поважає твоїх уподобань і захоплень?
Проте слід пам'ятати: не треба вимагати від другої половини повного "розчинення" в тобі. У кожного члена сімейної пари має залишатися власний "простір", свобода дій.
Існує вислів, що життя вдвох — не соло, а симфонія. Тож не треба перекладати всю відповідальність, зокрема, за розвиток стосунків на супутника. Знаємо багато прикладів (як із життя, так і з книжок та фільмів), коли родина розпадалася через небажання одного партнера порозумітися з іншим, через прагнення нав'язати свою лінію поведінки, мовляв, я поводжуся, як хочу, а ти пристосовуйся. Не хочеш?! Ну то прощавай! Ця тактика безперспективна й ні до чого, крім розлучення, не призводить. Тільки в "симфонії", коли задля коханої людини йдеш на поступки, а вона, у свою чергу, робить все для тебе, можливе родинне щастя.
Ось ще (це зовсім маленький твір)
Як забезпечити добробут і щастя у родині
Щоб у родині
завжди панували щастя і добробут, треба, щоб усі члени сім’ї любили один
одного, піклувалися один про одного і допомагали один одному. Взаєморозуміння,
взаємоповага та взаємопідтримка дуже важливі: без них не може бути щастя у
родині. Щодо добробуту, то для того, щоб
його досягти, треба працювати всім. Навіть діти можуть зробити свій внесок,
наприклад, допомагаючи дорослим у домашніх справах. Адже тоді тато й мама зможуть
краще відпочити і у них залишиться більше сил, в тому числі і для праці. Я
вважаю, що щастя і добробут у родині будують усі її члени, від малих до старих.