Перша книга в житті кожної людини з’являється в ранньому дитинстві, коли батьки читають казки, вірші, оповідання. саме з того моменту дитина починає усвідомлювати всю красу писемності. першою прочитаною книгою зазвичай стає та сама казка, яку ми чули, але ще не вміли читати. на даному етапі формується сприйняття і зацікавленість.перші книги з’являлися в усній формі, їх зміст передавався з покоління в покоління. потім книги почали викарбовувати на камені, дерев’яних дощечках… згодом з’явилися писемні книги. вони були дуже коштовні і дозволити собі купити таку книгу міг не кожен.в радянському союзі, щоб купити книгу, требо було спочатку здати деяку кількість макулатури, отримати довідку про здачу та тільки після цього вам змогли б продати якусь книгу.на сьогоднішній день – книга невід’ємна частина життя майже кожної людини. вона відкриває вікно в новий яскравий та незвіданий світ. ми живемо в вік комп’ютерних технологій, де знайти книгу можна в електронному варіанті і в багатьох випадках – безкоштовно. на полицях книжкових магазинів є великий вибір як української, так і іноземної літератури і вона доступна кожному без винятку.книга – справжня скарбниця мудрості. читаючи книжки, ми збагачуємо свій внутрішній світ, словниковий запас, тим самим робимо себе набагато цікавішою людиною, як для самого себе, так і для оточуючих. книги приймати правильні рішення в багатоьх ситуаціях. дивлячись на героїв книги, ми пізнаємо самих себе, таким чином вчимося на чужих помилках і обійти їх.на мою думку, кожна людина моє прочитати хоча б одну дійсно цікаву їй книгу, щоб дійсно спробувати її смак. і ніколи не треба зупинятися в читанні, адже тоді з вами стане навіть не цікаво спількуватися, бо в людини, що не читає книжки – обділена красою мова, суха, не мальовнича. різними шляхами йде читач до улюблених книг. аж з дитинства й до дорослого віку його книги, у яких є місце для почуттів, уяви, розуміння покликання, осмислення життя і для відкриття власних думок. кожна книжка вчить, розважає, змінює звички й характер, визначає мету і викликає бурхливі пристрасті.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: