Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.
Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати».
Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів.
Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою цілковитою перемогою над польською шляхтою.
Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.
Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю.
Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають» до сьогодні.
В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.
Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?
Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя — це не стан душі, не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.
І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття: що частіше ми ставимо мету, чим швидше її досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.
На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.
Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.
Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!
Щастя — це життя! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина — це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!
Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.
Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати».
Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів.
Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою цілковитою перемогою над польською шляхтою.
Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.
Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю.
Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають» до сьогодні.
В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.
Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?
Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя — це не стан душі, не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.
І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття: що частіше ми ставимо мету, чим швидше її досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.
На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.
Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.
Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!
Щастя — це життя! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина — це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!