Ми вчимо історію більшу частину свого життя. Спочатку школа й університет збагачують наші знання, згодом робимо це самостійно і в залежності від бажання. Але щоразу ми знову і знову повертаємося туди, в далеке минуле нашого народу.
Колись Олександр Довженко сказав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Це справді так. Історію потрібно вивчати, тому що це не тільки наше минуле. Це найбільша цінність, наша основа. Як можна дивитися в майбутнє, виховувати нове покоління без усвідомлення свого коріння самого себе. Адже хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом
Ми вчимо історію більшу частину свого життя. Спочатку школа й університет збагачують наші знання, згодом робимо це самостійно і в залежності від бажання. Але щоразу ми знову і знову повертаємося туди, в далеке минуле нашого народу.
Колись Олександр Довженко сказав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Це справді так. Історію потрібно вивчати, тому що це не тільки наше минуле. Це найбільша цінність, наша основа. Як можна дивитися в майбутнє, виховувати нове покоління без усвідомлення свого коріння самого себе. Адже хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом
Объяснение: