Маленька крапелька величної держави - моє село, багато є таких! Зазнало лиха, бідувань і слави Воно живе і вічно буде жить!
Я народилася в невеличкому селі, розкинутому посеред полів та лісків, мальовничого краю хліборобів, фермерів та взагалі надзвичайно добрих, працьовитих людей. Зветься воно Великі Чорнокінці. Моє село надзвичайно гарне, незважаючи на пору року та погоду. Ще з давніх часів весною та літом воно потопає у зелені та квітах ніжний аромат яких чути скрізь, восени, коли діти йдуть до школи, дерева трепетно встеляють стежки м’яким листям, а зимою – білий сніг притрушую кожну оселю, кожний кущик. Колись люди вміли цінувати цю неймовірну красу.
З кожним роком люди стають все більше і більше байдужими до довкілля, перестають милуватися красою навколишнього світу. Чомусь дедалі частіше дозволяють собі викинути сміття на вулиці чи залишити неприбрану галявину після пікніка. Часом прогулюючись лісом чи місцевим садком мені на очі накочуються сльози. Я не можу зрозуміти, як можна забруднювати місцевість, що нас оточує, як можна руйнувати те, що роками плекали наші предки. Купи паперового сміття, пластик, поліетиленові пакети, пляшки від газованих напоїв, папірчики від цукерок та інших продуктів, побутові відходи, та багато іншого – це все можна побачити у нашому селі.
Часто можемо почути вислів: «Природа – наш дім». А як безглуздо ми поводимося. Ми псуємо природу, як можемо. А якщо остання наш дім, то ми виходить нищимо наше житло. Безглуздо, правда?
Я щиро сподіваються, що після цього тижня, тижня біології та екології, кожен змінить (в кращу сторону) своє ставлення до навколишнього світу. І через кілька років, коли хтось буде проходити цими вулицями побачить зовсім іншу картину. В моїй уяві вона постає такою: невеликі, охайно прибрані, обгороджені будиночки довкола яких цвітуть різноманітні квіти, вздовж вулиць ростуть дерева і звідусіль долинають співи птахів. Біля будинків стоять лавочки на яких сидять і про щось теревенять привітні сусіди. В центрі є кілька невеличких магазинів та будинок культури. В останньому час від часу проводяться цікаві та заходи на яких завжди багато слухачів. Навпроти пам’ятник Героям Другої Світової війни (про них ми не маємо права забути, адже вони пожертвували життям задля нашого спокою) довкола чисто та охайно, лише спереду цвітуть квіти. Неподалік пам’ятники Івану Франку й Тарасу Шевченку також прибрані та заквітчані. Ідучи вперед перед нами постає парк з гарно вкладеною доріжкою та лавочками, на яких можна посидіти та помилуватись довкіллям. Зовсім поруч розкинувся ставок в який впадає річка Нічлава. Він чистий та повний риби. Діти граються біля води, дорослі ловлять рибу. А ось біля верби плавають лебеді за якими хочеться дивитись і дивитись. Ідучи старим садом переді мною відкривається новий, ще зовсім молодий, який посадили всього кілька років назад. Далі поступово заходжу в ліс, де така приємна прохолода та лісове повітря. Як же довкола красиво та головне чисто. Ніде не видно того сміття та безладу, що панував тут ще так недавно.
На жаль, поки, що це лише мої мрії. Та сподіваюсь, що невдовзі вони стануть реальність. Адже, все в наших руках і маємо право все змінити!
хрещатик - головна вулиця києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь володимир великий хрестив свою родину. мабуть, саме так виникла назва вулиці. але згідно іншої версії, назва походить від хрещатого яру (місцини, що перехрещена ярами). довжина хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
як повноцінна вулиця хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. першим забудовуватись ділянки в районі європейської (кінної) площі. у той час на хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком першого київського театру – садиби, побудованої за проектом а. меленського. саме тому вулиця деякий час називалася театральною. до 1869 року головна вулиця києва звалася хрещатицькою, а потім була перейменована в хрещатик.
найтрагічніший час для хрещатика настає в роки великої вітчизняної війни. відразу ж після звільнення києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. згідно із проектом, хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. при забудові вулиці архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. на місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового хрещатика.
по вихідних і святкових днях вся транспортна частина хрещатику від вулиці бессарабської до майдана незалежності перекривається. вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з хрещатиком буденного дня. і кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Маленька крапелька величної держави -
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Я народилася в невеличкому селі, розкинутому посеред полів та лісків, мальовничого краю хліборобів, фермерів та взагалі надзвичайно добрих, працьовитих людей. Зветься воно Великі Чорнокінці. Моє село надзвичайно гарне, незважаючи на пору року та погоду. Ще з давніх часів весною та літом воно потопає у зелені та квітах ніжний аромат яких чути скрізь, восени, коли діти йдуть до школи, дерева трепетно встеляють стежки м’яким листям, а зимою – білий сніг притрушую кожну оселю, кожний кущик. Колись люди вміли цінувати цю неймовірну красу.
З кожним роком люди стають все більше і більше байдужими до довкілля, перестають милуватися красою навколишнього світу. Чомусь дедалі частіше дозволяють собі викинути сміття на вулиці чи залишити неприбрану галявину після пікніка. Часом прогулюючись лісом чи місцевим садком мені на очі накочуються сльози. Я не можу зрозуміти, як можна забруднювати місцевість, що нас оточує, як можна руйнувати те, що роками плекали наші предки. Купи паперового сміття, пластик, поліетиленові пакети, пляшки від газованих напоїв, папірчики від цукерок та інших продуктів, побутові відходи, та багато іншого – це все можна побачити у нашому селі.
Часто можемо почути вислів: «Природа – наш дім». А як безглуздо ми поводимося. Ми псуємо природу, як можемо. А якщо остання наш дім, то ми виходить нищимо наше житло. Безглуздо, правда?
Я щиро сподіваються, що після цього тижня, тижня біології та екології, кожен змінить (в кращу сторону) своє ставлення до навколишнього світу. І через кілька років, коли хтось буде проходити цими вулицями побачить зовсім іншу картину. В моїй уяві вона постає такою: невеликі, охайно прибрані, обгороджені будиночки довкола яких цвітуть різноманітні квіти, вздовж вулиць ростуть дерева і звідусіль долинають співи птахів. Біля будинків стоять лавочки на яких сидять і про щось теревенять привітні сусіди. В центрі є кілька невеличких магазинів та будинок культури. В останньому час від часу проводяться цікаві та заходи на яких завжди багато слухачів. Навпроти пам’ятник Героям Другої Світової війни (про них ми не маємо права забути, адже вони пожертвували життям задля нашого спокою) довкола чисто та охайно, лише спереду цвітуть квіти. Неподалік пам’ятники Івану Франку й Тарасу Шевченку також прибрані та заквітчані. Ідучи вперед перед нами постає парк з гарно вкладеною доріжкою та лавочками, на яких можна посидіти та помилуватись довкіллям. Зовсім поруч розкинувся ставок в який впадає річка Нічлава. Він чистий та повний риби. Діти граються біля води, дорослі ловлять рибу. А ось біля верби плавають лебеді за якими хочеться дивитись і дивитись. Ідучи старим садом переді мною відкривається новий, ще зовсім молодий, який посадили всього кілька років назад. Далі поступово заходжу в ліс, де така приємна прохолода та лісове повітря. Як же довкола красиво та головне чисто. Ніде не видно того сміття та безладу, що панував тут ще так недавно.
На жаль, поки, що це лише мої мрії. Та сподіваюсь, що невдовзі вони стануть реальність. Адже, все в наших руках і маємо право все змінити!
хрещатик - головна вулиця києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь володимир великий хрестив свою родину. мабуть, саме так виникла назва вулиці. але згідно іншої версії, назва походить від хрещатого яру (місцини, що перехрещена ярами). довжина хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
як повноцінна вулиця хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. першим забудовуватись ділянки в районі європейської (кінної) площі. у той час на хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком першого київського театру – садиби, побудованої за проектом а. меленського. саме тому вулиця деякий час називалася театральною. до 1869 року головна вулиця києва звалася хрещатицькою, а потім була перейменована в хрещатик.
найтрагічніший час для хрещатика настає в роки великої вітчизняної війни. відразу ж після звільнення києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. згідно із проектом, хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. при забудові вулиці архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. на місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового хрещатика.
по вихідних і святкових днях вся транспортна частина хрещатику від вулиці бессарабської до майдана незалежності перекривається. вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з хрещатиком буденного дня. і кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.