Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Що таке недбалість? Це безвідповідальне ставлення до ситуації, яка вимагає обережності і точності. Це той фактор небезпеки, який можна уникнути, якщо бути уважним.А найстрашніше - це недбалість заради наживи. Це коли заради вигоди, прибутку, грошей підприємства економлять на безпеці людей. Це означає байдужість до інших, духовну деградацію. Людей, що йдуть на таку свідому недбалість, не лякае не кримінальна відповідальність, ні тим більше власна совість. B історії існувало чимало випадків, коли багато людей гинуло через людську недбалість. Однією з таких iсторій є трагедія «Титаніка». Найвища ціна недбалості - це життя людини, неважливо однієї чи сотень. Це непоправна трагедія, яка стається через безглуздість якої можна булоб уникнути. Саме це викликає найбільше обурення. I навіть це обурення - воно безсиле, бо вже нічого не виправить.
Осінь.
Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Та все ж таки як тільки гарно восени!
Що таке недбалість? Це безвідповідальне ставлення до ситуації, яка вимагає обережності і точності. Це той фактор небезпеки, який можна уникнути, якщо бути уважним.А найстрашніше - це недбалість заради наживи. Це коли заради вигоди, прибутку, грошей підприємства економлять на безпеці людей. Це означає байдужість до інших, духовну деградацію. Людей, що йдуть на таку свідому недбалість, не лякае не кримінальна відповідальність, ні тим більше власна совість. B історії існувало чимало випадків, коли багато людей гинуло через людську недбалість. Однією з таких iсторій є трагедія «Титаніка». Найвища ціна недбалості - це життя людини, неважливо однієї чи сотень. Це непоправна трагедія, яка стається через безглуздість якої можна булоб уникнути. Саме це викликає найбільше обурення. I навіть це обурення - воно безсиле, бо вже нічого не виправить.