Зрада – це найстрашніше, що може трапитися у житті людини. Вона знаменує загибель близькості і довіри. Людина, що зважилась на зраду, свідомо встромляє вам ніж у спину. Адже ми не говоримо про зраду від сторонніх людей, зрадити може тільки близька людина.
У чому ж полягає зрада? Це навмисний обман або зловживання довірою. Якщо, наприклад, ви переконаєте когось у своєму щирому теплому ставленні, назвете його другом, а потім в відповідальний момент не прийдете до нього на до то ви його, таким чином, зрадите.
Важливо пам’ятати, що така річ, як зрада, рано чи пізно розкривається. Незалежно від сфери життя, чи то любов, дружба або робота. Коли про зраду стає відомо і людина, що раніше довіряла вам, а, можливо, і любила вас, може стати вашим ворогом.
У літературі є маса подібних прикладів. Взяти хоча б Андрія з «Тараса Бульби». Він зробив страшну зраду стосовно своєї сім’ї, до козацького братства і батьківщині, перейшовши на бік поляків. Нічого гіршого його батько Тарас уявити не міг, для нього це був найнесподіваніший і підлий удар. Тоді батько зрозумів, що у нього немає іншого шляху, і убив сина.
Що ж штовхає людей на такий вчинок? Причин може бути багато. І в кожному конкретному випадку вони свої. Хтось зраджує через любов, хтось з корисливих мотивів і жадібності, деяких штовхає страх і легкодухість. У будь-якому випадку, зрада завжди залишає брудний відбиток на душі людини, що вчинила її, і далеко не всі можуть з цим жити. Когось докори сумління змушують накласти на себе руки, хтось все життя намагається відмити своє ім’я. Ті ж, хто не переживає через скоєну зраду, зазвичай зовсім не мають ніяких принципів або моральних орієнтирів.
Особисто я ніколи не зраджував людей, які мені довіряють, і докладу всіх зусиль, щоб так залишалося й надалі.
В Україні старші люди переказують таку легенду: начебто доля світу залежить від того, скільки писанок пишеться щороку до Великодня. Доки їх пишуть, світ буде існувати. Коли ж цей звичай занехають, зло знищить увесь світ.
А уособлює це зло звір, що живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи ще пишуть люди писанки і скільки. Коли впевнюються, що багато, то залізні пута міцно стискають звіра і він втрачає силу, бо людська любов і віра перемагають зло.
Зрада – це найстрашніше, що може трапитися у житті людини. Вона знаменує загибель близькості і довіри. Людина, що зважилась на зраду, свідомо встромляє вам ніж у спину. Адже ми не говоримо про зраду від сторонніх людей, зрадити може тільки близька людина.
У чому ж полягає зрада? Це навмисний обман або зловживання довірою. Якщо, наприклад, ви переконаєте когось у своєму щирому теплому ставленні, назвете його другом, а потім в відповідальний момент не прийдете до нього на до то ви його, таким чином, зрадите.
Важливо пам’ятати, що така річ, як зрада, рано чи пізно розкривається. Незалежно від сфери життя, чи то любов, дружба або робота. Коли про зраду стає відомо і людина, що раніше довіряла вам, а, можливо, і любила вас, може стати вашим ворогом.
У літературі є маса подібних прикладів. Взяти хоча б Андрія з «Тараса Бульби». Він зробив страшну зраду стосовно своєї сім’ї, до козацького братства і батьківщині, перейшовши на бік поляків. Нічого гіршого його батько Тарас уявити не міг, для нього це був найнесподіваніший і підлий удар. Тоді батько зрозумів, що у нього немає іншого шляху, і убив сина.
Що ж штовхає людей на такий вчинок? Причин може бути багато. І в кожному конкретному випадку вони свої. Хтось зраджує через любов, хтось з корисливих мотивів і жадібності, деяких штовхає страх і легкодухість. У будь-якому випадку, зрада завжди залишає брудний відбиток на душі людини, що вчинила її, і далеко не всі можуть з цим жити. Когось докори сумління змушують накласти на себе руки, хтось все життя намагається відмити своє ім’я. Ті ж, хто не переживає через скоєну зраду, зазвичай зовсім не мають ніяких принципів або моральних орієнтирів.
Особисто я ніколи не зраджував людей, які мені довіряють, і докладу всіх зусиль, щоб так залишалося й надалі.
Объяснение:
В Україні старші люди переказують таку легенду: начебто доля світу залежить від того, скільки писанок пишеться щороку до Великодня. Доки їх пишуть, світ буде існувати. Коли ж цей звичай занехають, зло знищить увесь світ.
А уособлює це зло звір, що живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи ще пишуть люди писанки і скільки. Коли впевнюються, що багато, то залізні пута міцно стискають звіра і він втрачає силу, бо людська любов і віра перемагають зло.
Любов і добро на землі будуть жити вічно!