Напишіть керівнику гуртка sms- повідомлення з трьох речень про те, що ви не зможете прийти на заняття. Використайте означено-особове, безособове й називне речення, підкресливши в кожному з них головний член.
Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках. Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються. Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою. Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави? Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою». Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.
1. Йду (дієслово) поміж (прислівник) люди (іменник).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне означено-особове, поширене, повне, неускладнене).
2. Не (частка) милуй (дієслово) мене (займенник) шовково (прислівник).
(Речення просте, неокличне, спонукальне, односкладне означено-особове, поширене, повне, неускладнене).
3. На (прийменник) другий (числівник) день (іменник) тільки (частка) про (прийменник) повінь (іменник) і (частка) говорили (дієслово).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне неозначено-особове, поширене, повне, неускладнене).
4. Багато (прислівник) слів (іменник) написано (дієслово) пером (прислівник).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне безособове, поширене, повне, неускладнене).
5. Лежачого (прикметник) не (частка) б’ють (дієслово).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне неозначено-особове, непоширене, повне, неускладнене).
6. Сухе (прикметник) надвечір’я (іменник).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне називне, поширене, повне, неускладнене).
7. Завчасно (прислівник) виходжу (дієслово) з (прийменник) дому (іменник), боячись (дієприслівник) спізнитись (дієслово).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне означено-особове, поширене, повне, ускладнене відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом).
8. Нині (прислівник) часто (прислівник) полюбляють (дієслово) говорити (дієслово) про (прийменник) політику (іменник).
(Речення просте, неокличне, розповідне, односкладне узагальнено-особове, поширене, повне, неускладнене).