Напишіть лист відповідь восьмикласниці ось текс Батьки і діти
Якось до редакції журналу надіслала листа восьмикласниця. У ньому йшлося про те, що дівчина соромиться власних батьків: вони обмежені, неосвічені, не модно одягаються, неправильно наголошують слова «документ, кулінарія».
Протягом останнього року авторка листа жодного разу не вийшла з дому разом з батьками. Коли у школі призначають батьківські збори, дівчина навмисне не повідомляє про це батьків. Не вистачає, щоб учителі побачили, які вони «відсталі»!
Що ж перешкоджає дівчині шанувати людей, які дали їй життя? Наївно думати, що причиною є немодне вбрання чи неправильна вимова слів. Щось тут глибше і важливіше. Що ж саме?
Дорослішаючи, юнаки та дівчата починають серйозно замислюватися над своїм місцем у суспільстві - нинішнім та майбутнім. У їхньому лексиконі з'являються слова «престиж» та «престижний». Особистий престиж пов'язується із престижем родини.
Що ж таке престиж? Це - громадська оцінка суспільної значущості людини.
До 14-15 років діти вже пережили вік безумовного прийняття всього, що оточує їх в отчому домі. Вони намагаються скласти оцінку поведінці членів сім'ї, їхнім характерам, моральним рисам. Їх починає цікавити становище батьків у суспільстві, їхні посади, ставлення до них співробітників, знайомих, сусідів. Якщо освіченість батьків, їхні досягнення визначаються й поважаються значним колом людей - це предмет особливої гордості дітей.
Та чи кожен чотирнадцятилітній спроможний зрозуміти, що посада й зарплата - лише зовнішні вияви значущості будь-якої людини? Що справжнє багатство сім'ї - не меблі й одяг, а духовна спорідненість, близькість між дітьми та батьками? Що справжній престиж визначається не наявністю або відсутністю автомобіля чи відеотехніки, а душевною щедрістю, чесністю, безкорисливістю, трудолюбством рідних?
Толерантність у ставленні до найближчих людей не є виявом слабкого характеру. Толерантність - результат розуміння життя й мудрості.
Чимало видатних людей залиши спогади про батьківський дім, про батьків та матерів. І що цікаво: виходить так, що у більшості непересічних людей були виняткові матері! Розумні, терплячі, лагідні. У чім тут справа? Очевидно, видатні люди тому й стали видатними, що мали досить розуму та і, аби в усьому вміти виділити головне, суть. У матері вони, насамперед, помічали самовідданість, цінували любов і її намагання зрозуміти власну дитину.
Кожне наступне покоління відрізняється від попереднього. Тому й кажуть у народі: «Стався до батьків так, як хотів би, щоб діти твої ставилися до тебе».
Твір на тему: “Своє рідне своєрідне”
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Одного разу я прийшов додому зі школи. Батьків не було вдома, я знав, що вони на роботі. Стояла осінь, всі вікна та кватирки було зачинено. Балкон теж було зачинено. А живемо ми на першому поверсі п'ятиповерхового будинку.Щоб було зрозуміло, я скажу, що в нашому помешканні дві кімнати. Ще передпокій, ванна та туалет. І, звичайно, кухня.Я прийшов зі школи, півгодини потинявся та став розігрівати собі обід на кухні. І тут чую за спиною: «Няв! Няв! Няв!».Я відразу ж зрозумів, що кішка знаходиться у нашій квартирі. Не за стіною, не у сусідів, не під дверима, а саме в квартирі! Батьки зранку були на роботі, вони пішли ще раніше за мене. Та все одно, вони не полюбляють котів та не пустили б кота в квартиру просто так!Я відкрив двері туалету, і звідти вийшло маленьке кошеня! Смугасте таке! Воно було ще таке маленьке, що нетвердо трималося на лапках! Котик постійно нявчав, просив їсти. Я нагодував його, поділився з ним своїм обідом. Тоді він замуркотів та став гратися диванним покривалом, залазити у кімнатні капці. Коли прийшли батьки, вони здивувалися не менш за мене. Я прохав залишити його на ніч, але батьки тим же вечором віднесли його до тітки Варі. Їй якраз потрібен був домашній улюбленець.Як ви думаєте, звідки взялося кошеня? Ні, воно не проскочило зі мною у двері, як подумали мої батьки спочатку. У нас в туалеті є настінна ніша, якою проходять труби. Дверцята цієї ніші прилягали нещільно. Виявляється, сантехніки робили ремонт та пробили діру на майданчику між сходами, щоб дістатися до цих труб. Діру вони не заклали,так і кинули, а кошенятко якимось чином «просочилося» туди!