Напишіть листа автору твору "Джури козака Швайки" в якому висловіть своє враження від сюжету та героїв. Використовуйте у своєму тексті займенники різних розрядів, зокрема й зворотний.

Уже не за горами, уже совсем скоро наступит мой любимый праздник – Новый год. И я с уверенностью могу сказать, что этот праздник является любимым не только для меня но и для большинства людей. Честно говоря даже своего Дня рождения я жду не так как Новый год
Незаменимым атрибутом этого праздника с давних пор является Елочка. Для меня, один из самых важных этапов, в предновогодней подготовке – это украшение Елки. Совсем недавно она росла среди дремучего леса, ее окружали ели, сосны, березы и другие деревья. Под ней прятались зайцы, ёжики от хитрых лисиц, а теперь эта красавица у меня дома. Папа ее поставил на самое видное место и мы всей семьей принялись ее украшать. Этот процесс очень веселое но в то же время ответственное задание. Мы достаем новогодние игрушки, золотые дождики. Еще я очень люблю украшать елочку конфетами, потом я их естественно очень быстро съедаю.
Сначала мы одеваем самую здоровую и красивую игрушку – огромную звезду. Это всегда делаю я, правда не без папы. Потом мы одеваем много других игрушек, далее опутываем все елку разноцветными дождиками и сияющими гирляндами.
Подножья елки будет украшать Дед Мороз и Снегурочка, а еще много-много разных зверюшек, они будут охранять елочку и т е подарки которые там вскоре должны появиться. Когда елка украшена, на ней зажигаются и начинают сверкать сотни фонариков, это сразу придает нашему дому праздничного настроение. А этот неповторимый запах ели просто не может оставить равнодушным, стоит только его учуять как сразу же чувствуешь эту новогоднюю атмосферу.
тебе новогодняя красавица за то, что даришь нам такие незабываемые ощущения. Новый год не был бы таким душевным если бы не Новогодняя елка.
Жаль, что после праздников, в скором времени придется с тобой расстаться. Я очень не люблю эти моменты, поэтому мы с папой посадили во дворе елку и будем теперь каждый год наряжать ее.

Пошук людиною щастя в житті, прагнення героїв до самопізнання та самовдосконалення, боротьба тілесного та духовного начал, долання пристрастей, шукання Бога, інше. Окрім того картина світу будується за принципами антронокосмічного вчення Сковороди про “три світи та дві натури”: макрокосм, мікрокосм, світ біблійних символів, видиме та невидиме, пізнане та непізнане, тілесне та духовне. Через це й кажемо: - промовля герой прози Валерія Шевчука, - світ видимий, творений нами, і світ невидимий. Світ видимий, творений нами, - це міста, села, будівлі, речі, одежа, приладдя, й знаряддя, зброя й начиння – все нами зроблене, воно живе в часі часом довше люди6ни, але, як і вона, приречене на загин. Світ же невидимий - це наші вчинки, дії, думки, помисли, добродійність і лиходійність, які існують у вічному запереченні, змаганні й боротьбі, з чого й витворюється вода життя. чи інакше сік життя, енергія, в одній людині бере гору лихе, в іншій добре, але немає людини тільки лихої чи тільки доброї, тільки добрий – не живе, а тільки лихий – гине”. Тенстотворча стратегія, таким чином, є інваріантом, художнього перекладу” спадщини Т.Сковороди, електрополяцією вчення (ідей, мови, знаків) філософа у художній структури. Особливого значення в прозових творах Валерія Шевчука варто надання категорії ємності, пізнання людиною внутрішнього світу інших через співпереживання. Зважаючи на особливий інтерес письменника до минулого, його “оживлення” потребує фокусування уваги на житті реально-історичних, відомих сучасності, постатей. Там, у повісті “Біс плоті” головним героєм є ієромонах Климентівй Зіновієв, оповіданні “У череві апокаліптичного звіра” – Григорій Сковорода, фрагментарно згадується Іван Велишовський, Самійло Величко, Дмитро Туптало, тощо у інших. В усіх цих творах бачимо спробу автора проникнути в надра свідомості визначних мужів, долучитись до їхніх роздумів, страждань. Сюжет оповідання “ героїв апокаліптичного звіра” запозичений із листа Г.Сковороди до М.Ковалинського, в якому автор описує зустріч та розмову з ченцем, якого переслідує дивна хвороба, виникнення якої пояснював певними життєвими трагедіями: витрата дружини, дітей. З того часу він завжди шукав самотності, а юрба стала для нього нестерпна. Сковорода переконаний, що його мучить демон печалі, якого називає “бісом” меланхолії. В процесі розмови з ченцем Григорій Савич відчув, що “біс” переходить в нього, і резюмує: “Дуже важливе значення має, з ним щоденно спілкуєшся і його слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо” далі переповідає два сни, які приснилися йому наступної після зустрічі з ченцем ночі, останній з яких допоміг звільнитися від “біса”. Отже, вважає Сковорода, він побував “у череві морського звіра”, якого називає апокаліптичним. Ця історія у більш розлогій формі стає сюжетом Шевчукового оповідання. Відчутно, що автор прагне ідентифікувати час, простір, переживання героя до власних. Водночас, уже в листі Сковороди вловлюється проблематика, яка пізніше розгортатиметься в екзистенційному дискурсі, сисне предметом зосередження уваги оренноменології. Зокрема “взаємовплив та взаємозв’язок “я/інший”, агресія “іншого” щодо свободи “я” (передавання “біса”) ідея творення чи “будування” свого “я” через внутрішній вибір, захист власної свободи, охорона автентичності людського існування, виникнення внутрішнього роздвоєння, його осмислення та оцінка. Тому джерелами “езистенцимйної свідомості” Валерія Шевчука варто вважати не лише філософією ХХ століття (С.Крікегора, К.Ястерса, Ж.-П. Сартра, А. Камю), взаємозв’язки з якою простежує Любов Торлашинська у монографії “Художня галактика Валерія Шевчука”,а й осмислені її елементи, що присутні й Григорія Сковороди, якого можемо умовно назвати екзистенціалістом свого історичного часу.