Мовлення людини ян представника соціуму загалом чи знавця конкретної професії зокрема тоді можна буде назвати культурним, коли дібрані мовно-виражальні засоби відповідатимуть меті й ситуації спілкування, коли мовець буде говорити і писати правильно. А це неможливо без опанування чинних мовних норм.
Сучасна українська мова – мова нормована. Нормативність як найважливіша ознака літературної мови виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.
Норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою. Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою. У мовленні важливо дотримуватися таких норм:
• орфоепічних: правильна вимова голосних і приголосних звуків у питомо українських словах, правильна вимова запозичених слів, а також окремих граматичних форм слів різного походження;
Объяснение:
акцентуаційних: правильне наголошування загальновживаної та термінологічної лексики;
• орфографічних: правильне написання слів та їхніх частин;
• лексичних: правильне використання слів відповідно до Їхнього лексичного значення, їх сполучувальних властивостей;
• фразеологічних: правильне трактування значення фразеологізмів та їх доречне вживання;
• морфологічних: правила утворення граматичних форм різних частин мови;
• синтаксичних: дотримання порядку слів у реченні, узгодження його складових частин;
• пунктуаційних: правильне вживання розділових знаків у простому і складному реченні;
• стилістичних: правила використання мовних засобів відповідно до обраного стилю.
Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і загальноприйнятість, а також допомагають виконати їй свою основну функцію – культурну.
1. Дорога(підмет) ліворуч(обставина) була наглухо(обставина) закрита(присудок) дубовими(додаток) завалами(додаток) . 2. Розминаючи(присудок) сизий(означення) полин(підмет) у долоні,(обставина) роси(додаток) юності(додаток) спогадом(додаток) п'ю. 3. Дозволь(присудок) мені(додаток) мій вечоровий(означення) світе,(підмет) упасти(присудок) зерням(додаток) в рідній(обставина) бороні(обставина) . 4. І місяць(підмет) травень(підмет) буде(присудок) гомоніть(присудок) рудим(означення) джмелем(додаток) наляканим(означення) до краю. 5. То-пилок, то-сніги, то-сльота, партизанську(означення) вкривають(присудок) дорогу(додаток).
Мовлення людини ян представника соціуму загалом чи знавця конкретної професії зокрема тоді можна буде назвати культурним, коли дібрані мовно-виражальні засоби відповідатимуть меті й ситуації спілкування, коли мовець буде говорити і писати правильно. А це неможливо без опанування чинних мовних норм.
Сучасна українська мова – мова нормована. Нормативність як найважливіша ознака літературної мови виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.
Норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою. Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою. У мовленні важливо дотримуватися таких норм:
• орфоепічних: правильна вимова голосних і приголосних звуків у питомо українських словах, правильна вимова запозичених слів, а також окремих граматичних форм слів різного походження;
Объяснение:
акцентуаційних: правильне наголошування загальновживаної та термінологічної лексики;
• орфографічних: правильне написання слів та їхніх частин;
• лексичних: правильне використання слів відповідно до Їхнього лексичного значення, їх сполучувальних властивостей;
• фразеологічних: правильне трактування значення фразеологізмів та їх доречне вживання;
• морфологічних: правила утворення граматичних форм різних частин мови;
• синтаксичних: дотримання порядку слів у реченні, узгодження його складових частин;
• пунктуаційних: правильне вживання розділових знаків у простому і складному реченні;
• стилістичних: правила використання мовних засобів відповідно до обраного стилю.
Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і загальноприйнятість, а також допомагають виконати їй свою основну функцію – культурну.