Іноді, ввечері, коли місто затихає, і починають миготіти на вулиці одинокі, холодні ліхтарі, я, прислонившись головою до вікна, дивлюсь у зоряне небо і мрію про політ в далекий космос, за хмари. Я беру в руки альбом і олівець, та лечу, далеко, пірнаючи в пригоди вістрям загостреного олівця, мого вірного друга. Одвічний водоспад, далекі зірки, сирі гори, палахкотливо глибоке море - все з’являється на папері одним за одним. І я лечу туди, на папір, попадаючи в місця, що щойно зобразив на папері. Відпиваю ковток гарячої кави і продовжую подорож. Я малюю, і у мене виростають крила.
