Жила-була у величезному Морі Хвиля. Погідної днини вона бавилася біля берега, ворушила барвисті камінці, лоскотала жвавих рибок. У штормові дні ставала усе темнішою, сірішаю, а на голівці в неї з’являлася шапка білої сердитої піни. Уночі Хвиля підставляла спинку під сріблясті холодні промені Місяця.
Одного разу Хвиля побачила кучерявого хлопчика. Він дивився на неї із захопленням, і Хвилі хотілося стати ще гарнішою.
Я намалюю тебе! – сказав хлопчик Хвилі.
Спробуй! – засміялася вона.
Хлопчик був вірменином, і його називали то Ованесом, то Іваном. У місті Феодосії, де він жив, було багато українців, росіян, вірмен, греків і татар.
Невдовзі хлопчик кудись зник. Хвиля підповзала до берега й прислухалася до людських розмов. Вона дізналася, що хлопчик поїхав учитися на художника.
Через багато років на берег прийшов сивий чоловік і сказав Хвилі:
- Пам’ятаєш, коли я був маленьким хлопчиком, я пообіцяв намалювати тебе? Гадаю, мені це вдалося.
Іван Айвазовський став мариністом. Так називають художника, який зображує море. Хвиля на полотнах митця велично мчить морським простором. Вона піднімається й опускається разом зі своїми найкращими подругами. Хвилі могутні, вони преливаються синім, блакитним, зеленим кольорами.
На картинах Айвазовського немає химерних краєвидів і найяскравіших барв. Зате є справжня краса моря.
Славетний художник Іван Айвазовський повернувся в рідну Феодосію. У своїй великій майстерні він писав усе нові картини. Протягом життя митець створив понад шість тисяч морських пейзажів.
1. Де в місті ви побачите таку красу: під вікнами починають цвісти мальви, які принаджують метеликів і бджіл.
2. Ми виїхали далеко за місто, впали в густе різнотрав’я, чиїм ароматом напоєне свіже повітря, і заслухались: над нами гудуть бджоли й пустуни-джмелі.
3. Приємно нікуди не поспішати і смакувати кожну мить, тому ми повільно підійшли до лісового озера, розстелили простирадло, простягнули тіла ніжитися на сонці.
4. На землю тихо ступає ніч: спускаються сутінки і одна за одною з’являються поодинокі зорі.
5. Коли сонце сідає, берег засинає проти ночі: нічого не хлюпочеться, не шелестить й не тріскає.
Жила-була у величезному Морі Хвиля. Погідної днини вона бавилася біля берега, ворушила барвисті камінці, лоскотала жвавих рибок. У штормові дні ставала усе темнішою, сірішаю, а на голівці в неї з’являлася шапка білої сердитої піни. Уночі Хвиля підставляла спинку під сріблясті холодні промені Місяця.
Одного разу Хвиля побачила кучерявого хлопчика. Він дивився на неї із захопленням, і Хвилі хотілося стати ще гарнішою.
Я намалюю тебе! – сказав хлопчик Хвилі.
Спробуй! – засміялася вона.
Хлопчик був вірменином, і його називали то Ованесом, то Іваном. У місті Феодосії, де він жив, було багато українців, росіян, вірмен, греків і татар.
Невдовзі хлопчик кудись зник. Хвиля підповзала до берега й прислухалася до людських розмов. Вона дізналася, що хлопчик поїхав учитися на художника.
Через багато років на берег прийшов сивий чоловік і сказав Хвилі:
- Пам’ятаєш, коли я був маленьким хлопчиком, я пообіцяв намалювати тебе? Гадаю, мені це вдалося.
Іван Айвазовський став мариністом. Так називають художника, який зображує море. Хвиля на полотнах митця велично мчить морським простором. Вона піднімається й опускається разом зі своїми найкращими подругами. Хвилі могутні, вони преливаються синім, блакитним, зеленим кольорами.
На картинах Айвазовського немає химерних краєвидів і найяскравіших барв. Зате є справжня краса моря.
Славетний художник Іван Айвазовський повернувся в рідну Феодосію. У своїй великій майстерні він писав усе нові картини. Протягом життя митець створив понад шість тисяч морських пейзажів.
Визначте тему та основну думку тексту. Визначте
Объяснение:
1. Де в місті ви побачите таку красу: під вікнами починають цвісти мальви, які принаджують метеликів і бджіл.
2. Ми виїхали далеко за місто, впали в густе різнотрав’я, чиїм ароматом напоєне свіже повітря, і заслухались: над нами гудуть бджоли й пустуни-джмелі.
3. Приємно нікуди не поспішати і смакувати кожну мить, тому ми повільно підійшли до лісового озера, розстелили простирадло, простягнули тіла ніжитися на сонці.
4. На землю тихо ступає ніч: спускаються сутінки і одна за одною з’являються поодинокі зорі.
5. Коли сонце сідає, берег засинає проти ночі: нічого не хлюпочеться, не шелестить й не тріскає.