Оселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Запитав у босоногих дівчаток, які гралися на стежці. У відповідь на моє запитання вказівні пальчики ткнули повітря в напрямі, де білів причілок звичайної української хати.
Я підійшов до хати, зупинився. Відчинила хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці, заговорила м'яким голосом, гостинно запросила увійти.
На покуті темніли образи старі, ледь помітно виблискували тьмяною позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької його рами розгорнуто звисав рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.
У кутку була охайно підведена червоною глиною піч, що милувала око мальованим килимом. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце.
Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла, що лежав поруч.
На стінах світлиці висіло кілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красою. Картини, що висіли на стінах, були в неоковирних рамках, а деякі висіли без рам.
У цій пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.
Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки. (За М. Сарма-Соколовським; 205 сл.).
Оселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Запитав у босоногих дівчаток, які гралися на стежці. У відповідь на моє запитання вказівні пальчики ткнули повітря в напрямі, де білів причілок звичайної української хати.
Я підійшов до хати, зупинився. Відчинила хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці, заговорила м'яким голосом, гостинно запросила увійти.
На покуті темніли образи старі, ледь помітно виблискували тьмяною позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької його рами розгорнуто звисав рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.
У кутку була охайно підведена червоною глиною піч, що милувала око мальованим килимом. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце.
Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла, що лежав поруч.
На стінах світлиці висіло кілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красою. Картини, що висіли на стінах, були в неоковирних рамках, а деякі висіли без рам.
У цій пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.
Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки. (За М. Сарма-Соколовським; 205 сл.).