Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
1. Що розповідають сучасники про домашній побут українських селян
Німець Йоган Генріх Блазіус, автор книжки «Подорож Україною» (1844), яку написав після відвідин Російської імперії, зазначав, що українські села є незвичайно великі і розлогі, «хати стоять по можливості вільно і не дуже правильно, кожна хата має свій садок з численними яблунями, грушками, сливками та черешнями... Великий контраст для порівняння з тульськими (московськими) селами, у яких всі хати села стоять в один ряд на одному боці вулиці під одним дахом і де село ділиться взагалі тільки в два ряди. Хат під двома схилами даху годі знайти... Відколи ми залишили Північну Росію, ми ніде не бачили так чистенько утримуваних хат, як у козаків. Стіни з дерев’яних брусів у всіх українських мешканнях обліплені знадвору і всередині глиною і чисто побілені. На тих білих глиняних стінах не терплять жодного найменшого сліду бруду... У крою та шиття свого одягу українці значно більше зближаються із західними слов’янами, ніж з великоросами... Великорос багато уваги приділяє тому, щоб бути пишно та коштовно одягненим - але зовсім не переймається прогріхами проти чистоти; українець в кожнім разі держиться чисто, а одяг його, зате, скромний та невибагливий».
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Объяснение:
1. Що розповідають сучасники про домашній побут українських селян
Німець Йоган Генріх Блазіус, автор книжки «Подорож Україною» (1844), яку написав після відвідин Російської імперії, зазначав, що українські села є незвичайно великі і розлогі, «хати стоять по можливості вільно і не дуже правильно, кожна хата має свій садок з численними яблунями, грушками, сливками та черешнями... Великий контраст для порівняння з тульськими (московськими) селами, у яких всі хати села стоять в один ряд на одному боці вулиці під одним дахом і де село ділиться взагалі тільки в два ряди. Хат під двома схилами даху годі знайти... Відколи ми залишили Північну Росію, ми ніде не бачили так чистенько утримуваних хат, як у козаків. Стіни з дерев’яних брусів у всіх українських мешканнях обліплені знадвору і всередині глиною і чисто побілені. На тих білих глиняних стінах не терплять жодного найменшого сліду бруду... У крою та шиття свого одягу українці значно більше зближаються із західними слов’янами, ніж з великоросами... Великорос багато уваги приділяє тому, щоб бути пишно та коштовно одягненим - але зовсім не переймається прогріхами проти чистоти; українець в кожнім разі держиться чисто, а одяг його, зате, скромний та невибагливий».