Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підгрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підгрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах – пошуках.
Якщо зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.
Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської справи в селі у Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило добре. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.
У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіціозу, псевдореалізмуі вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.
Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура “Саркофаг України”. Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.
Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.
До сьогоднішнього дня художник прийшов з гідним доробком. Не зра-див син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.
Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підгрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підгрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах – пошуках.
Якщо зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.
Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської справи в селі у Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило добре. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.
У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіціозу, псевдореалізмуі вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.
Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура “Саркофаг України”. Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.
Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.
До сьогоднішнього дня художник прийшов з гідним доробком. Не зра-див син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.