Напиши стислий переказ тексту, зосереджуючи увагу на описі процесу праці та зовнішності людини. Найдужче боліли ноги зранку після ночівлі. Але Климко вже знав, що бити їх не слід, а треба легенько розтерти, поляскати долонями і перші кілька кілометрів іти помаленьку. Далі вони вже не боліли, йшли собі слухняно, тільки німо дзвеніли кожною жилочкою. …Климко підкинув у багаття картоплиння, роздмухав жарок і довго одігрівав ступні, час від часу дотуляючи їх просто до полум’я. Нагріє, потре добренько обома руками і знову суне до полум’я. Аж доки вигнав зашпори. Потім узяв палицю, котрою розворушував багаття, і пішов по картоплищу, розкопуючи нею лунку за лункою.
— Одна! — вигукнув раденько, знайшовши першу картоплину. — О! Друга! О! Третя!..
Сонце вже припікало, — не дуже, одначе, по-осінньому, але Климко працював так завзято, що матроска прилипла йому до спини. Він скинув куртку і знову став до роботи. При самій межі знайшов кілька невиконаних, притоптаних дитячими ногами кущів («Он хто картопельку пік!») і, розриваючи їх палицею, приказував:
— А що, сховалися, га? Од мене сховаєтесь!
До обіду Климко накопав п’ятдесят сім картоплин — великих, менших і зовсім дрібних. Дванадцять, найдрібніших, він спік, їв помаленьку, вмочуючи в коробочку з сіллю: помаленьку — щоб довше, та й живіт не заболить.
На дорогу він ще раз добре одігрів ноги, закинув на плечі торбину з картоплею і рушив далі через вибалок: може, де вода трапиться. По дну вибалка поміж камінням справді біг струмок, мив боки тому камінню, полоскав зеленіючу травицю, що клалася на воду рівними чубчиками, і ніс жовте листя. Климко став навколішки, припав до води — холодна та добра! — тоді вмився і втерся галстуком од матроски. А вгорі над струмком дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м’яко і затишно в цьому вибалку над співаючою поміж камінням водою, що Климко не одразу підвівся з колін, а стояв, і стояв… (Григір Тютюнник).
навіть у сучасному дуже світі люди завжди прагнуть об’єднуватися в якісь співтовариства або колективи. таким же великим співтовариством є і народ. але кожна спільнота, будь то невеликий колектив або цілий народ, завжди прагне мати щось спільне, щось таке, що дійсно ефективно об’єднує людей і дозволяє їм проводити спільну і узгоджену політику, а також при необхідності протистояти опонентам або конкурувати з ними. однією з таких важливих складових для будь-якої спільноти, в тому числі і для народу, є мова. більше того, мова настільки важлива, що без неї народ іноді неможливо собі уявити.
у всі часи історії існувала величезна кількість українських письменників, які прагнули показати всім з наших співвітчизників, що мова для нас є дуже важлива. михайло коцюбинський, іван франко, леся українка та багато інших не тільки описували важливість мови для народу україни і української нації, а й настільки віртуозно і вміло використовували рідну мову, що напевно у всіх читачів їхніх творів виникало непереборне бажання читати, писати і розмовляти українською мовою. ці великі люди займалися популяризацією української мови абсолютно не даремно, адже вони розуміли, наскільки вона важлива для формування сильної української нації та подальшого ефективного відстоювання її високого статусу у протидії з іншими націями. звичайно, мова сама по собі не дозволить країні добитися успіху, але вона служить сильним об’єднуючим фактором, який дійсно може в критичний момент зіграти дуже важливу роль в суспільному, політичному та соціальному житті будь-якого співтовариства.
варто сказати, що українська мова, яка нині стає все більш популярною і часто використовуваною, заслуговує справжньої гордості серед тих, хто нею володіє. щоб зрозуміти це, досить пригадати тривалу і досить складну українську історію. довгий час україна не мала власної незалежності, переживала вкрай непрості часи, але, тим не менш, українська мова продовжувала існувати. вона не зникала, тому що її використовували як люди творчі, так і звичайні люди. думається, що завдяки збереженню мови за весь цей час зберігся і народ україни.
кожен народ іноді стикається з дуже складними пері у своїй історії. щоб зберігати віру в майбутнє, в прихід хороших часів народного єднання, народу необхідно щось, що його дійсно об’єднує. звичайно, таким фактором об’єднання є і мова. завдяки їй народ україни зберіг пам’ять про своє коріння, і продовжуватиме зберігати її ще дуже довго.
2. Здавалося(вставне слово, яке не підкреслюється, дієсл), вітер(підмет,ім) ущух(присудок, дієсл). Речення розповідне, неокличне, просте, непоширене, ускладнене вставним словом.
3. Усе(підмет, займ) : кущі( підмет, ім), небо( підмет, ім) було обтягнуте( було-дієслово, обтягнуте- дієприкметник, дієсл) зимовою(означення, прикм) пеленою( додаток, ім). Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, ускладнене однорідними підметами.
4. Він(підмет, займ), схилившись над книгою(дієприслівниковий зворот або відокремлена обставина ; схилившись-дієприсл; над - прийм; книгою - ім), ретельно(обставина, присл) розв'язував(присудок, дієсл) задачі(додаток, ім). Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, ускладнене дієприслівниковим зворотом(відокремленою обставиною).