Історія села Старі Богородчани бере свій початок ще з давніх часів і приховує за собою ряд невирішених питань щодо походження назви села, історії його появи та розвитку. Але все ж таки деякі відомості існують з приводу історії села Старі Богородчани які і будуть у користі при вирішенні вище згаданих проблемних питань, криючи за собою ряд відповідей і, водночас, низку нових запитань.
Народна етимологія, взята на озброєння цілою низкою краєзнавців, пояснює походження назви Старі Богородчани переказом, сюжет якого досить поширений i при поясненні багатьох інших назв поселень нашого краю. Згідно з переказом, буцімто ще в часи князювання Романа Галицького (1199-1205рр.), діти відданого князю боярина Гремислава заблудилися в тутешньому лici, i лише палка молитва до Пресвятої Богородиці до боярину відшукатиix. Саме тоді вдячний батько на відзначения цієї події збудував на ropi замок, а під горою заснував село, яке на честь Богородиці назвав Богородчанами.
На мій погляд, зерном істини в цій легенді може бути те, що назва Богородчани i справді пов'язана з Богородицею, а точніше - з монастирем Пресвятої Богородиці, який, напевно, колись поблизу існував, бо ж у давнину різних монастирів на старих українських землях було значно більше, ніж у пізніші часи. А що вони були дерев'яними та накритими гонтою або соломою, то часто, особливо під час лихоліть, знищувались пожежами, переносилися з місця на місце, дарувались i продавались.
Cтapi Богородчани з давніх-давен були значним поселенням Прикарпаття. В 1515 році селу належало 12 ланів земельних угідь. В 1832 році тут нараховувалось 2184 жителів (разом з присілком Заріччя, на якому тоді проживало 684 oci6r а в 1889-му - 1270 чол.). В 1871 році населення Старих Богородчан становило 3551 мешканців".Підлога в xaтi була глинобитною, рідко в кого - дерев'яною. В кожній хаті стояло дерев'яне ліжко, набите соломою, яка прикривалась домотканою веретою. Дехто мав "бамбетлі', тобто ліжко, яке на день прикривалось дерев'яною плахою. Посередині хати стояв стіл, а попід стіни - лавки та стільчики. Над ліжком висіла дерев'яна колиска. Відра також були з дерева. Майже кожен тримав діжку для закваски хліба, бо селяни випікали його самотужки. Хто мав корову, той обов'язково тримав у xaтi масляничку для виготовлення масла. А ще на господарстві мусіли бути дерев'яні цебра для годівлі i напування свійської худоби. В кутку хати з цегли стояла мурована кухня i піч, на якій здебільшого спали діти або люди похилого віку. Біля печі стояла кочерга, якою розгрібали попіл, i рогач, яким засували всередину печі безвyxi казанки для приготування їжі. Були також дерев’яні лопати з довгим держаком, якими запихали тісто для випікання хлібних буханців в печі. Миски, глечики для молока, горнятка та інша посуда - череп'яні, тобто глиняні. Аби вони довше служили i не розбивались від удару, iїx ззовні обплітали тоненьким дротиком, квадратним Ложки були винятково дерев'яні. Що таке виделка - ніхто не знав. Варену "в мундирах" картоплю брали рукою, а капусту, политу олією, - ложкою. Ножі, як правило, виготовляли iз старої коси. В кожній xaтi мyciв бути макогін i макітра, в якій терли мак. Смерековою колотівкою з ріжками розминали картоплю і колотили її разом iз молоком. 3 куска бляхи майстрували терку, на якій терли картоплю i пекли так звані ''мандибурчані баби”, або пляцки. Улюбленими на той час вважалися такі страви: фасоля з сушеними грушками, каша з кислим молоком, а з напоїв - узвар із сушених яблyк, груш або слив. Про консервування продуктівніхто тоді не мав найменшої уяви. Та й склянних банок i накривок не було. Кожний господар, багатий чи бідний, в залежності від складу ciм’ї, на зиму заквашував в дерев'яних бочках: капусту, огірки, яблука, а згодом - помідори.(див.там же)
Моє рідне велике село досить істотно відрізнялось від багатьох інших маленьких сіл у нашій окрузі, тобто районі. Завдяки вмілим організаторам, з до священнослужител1в, які виховували місцевий люд в релігійно-національному дусі та патріотизмі, вci громадські організації діяли успішно i злагоджено, ніби зливаючись в одне єдине ціле. Цьому також сприяла розумна координація дій з боку духовного пастиря о.Романа Бачинського.
Історія села Старі Богородчани бере свій початок ще з давніх часів і приховує за собою ряд невирішених питань щодо походження назви села, історії його появи та розвитку. Але все ж таки деякі відомості існують з приводу історії села Старі Богородчани які і будуть у користі при вирішенні вище згаданих проблемних питань, криючи за собою ряд відповідей і, водночас, низку нових запитань.
Народна етимологія, взята на озброєння цілою низкою краєзнавців, пояснює походження назви Старі Богородчани переказом, сюжет якого досить поширений i при поясненні багатьох інших назв поселень нашого краю. Згідно з переказом, буцімто ще в часи князювання Романа Галицького (1199-1205рр.), діти відданого князю боярина Гремислава заблудилися в тутешньому лici, i лише палка молитва до Пресвятої Богородиці до боярину відшукатиix. Саме тоді вдячний батько на відзначения цієї події збудував на ropi замок, а під горою заснував село, яке на честь Богородиці назвав Богородчанами.
На мій погляд, зерном істини в цій легенді може бути те, що назва Богородчани i справді пов'язана з Богородицею, а точніше - з монастирем Пресвятої Богородиці, який, напевно, колись поблизу існував, бо ж у давнину різних монастирів на старих українських землях було значно більше, ніж у пізніші часи. А що вони були дерев'яними та накритими гонтою або соломою, то часто, особливо під час лихоліть, знищувались пожежами, переносилися з місця на місце, дарувались i продавались.
Cтapi Богородчани з давніх-давен були значним поселенням Прикарпаття. В 1515 році селу належало 12 ланів земельних угідь. В 1832 році тут нараховувалось 2184 жителів (разом з присілком Заріччя, на якому тоді проживало 684 oci6r а в 1889-му - 1270 чол.). В 1871 році населення Старих Богородчан становило 3551 мешканців".Підлога в xaтi була глинобитною, рідко в кого - дерев'яною. В кожній хаті стояло дерев'яне ліжко, набите соломою, яка прикривалась домотканою веретою. Дехто мав "бамбетлі', тобто ліжко, яке на день прикривалось дерев'яною плахою. Посередині хати стояв стіл, а попід стіни - лавки та стільчики. Над ліжком висіла дерев'яна колиска. Відра також були з дерева. Майже кожен тримав діжку для закваски хліба, бо селяни випікали його самотужки. Хто мав корову, той обов'язково тримав у xaтi масляничку для виготовлення масла. А ще на господарстві мусіли бути дерев'яні цебра для годівлі i напування свійської худоби. В кутку хати з цегли стояла мурована кухня i піч, на якій здебільшого спали діти або люди похилого віку. Біля печі стояла кочерга, якою розгрібали попіл, i рогач, яким засували всередину печі безвyxi казанки для приготування їжі. Були також дерев’яні лопати з довгим держаком, якими запихали тісто для випікання хлібних буханців в печі. Миски, глечики для молока, горнятка та інша посуда - череп'яні, тобто глиняні. Аби вони довше служили i не розбивались від удару, iїx ззовні обплітали тоненьким дротиком, квадратним Ложки були винятково дерев'яні. Що таке виделка - ніхто не знав. Варену "в мундирах" картоплю брали рукою, а капусту, политу олією, - ложкою. Ножі, як правило, виготовляли iз старої коси. В кожній xaтi мyciв бути макогін i макітра, в якій терли мак. Смерековою колотівкою з ріжками розминали картоплю і колотили її разом iз молоком. 3 куска бляхи майстрували терку, на якій терли картоплю i пекли так звані ''мандибурчані баби”, або пляцки. Улюбленими на той час вважалися такі страви: фасоля з сушеними грушками, каша з кислим молоком, а з напоїв - узвар із сушених яблyк, груш або слив. Про консервування продуктівніхто тоді не мав найменшої уяви. Та й склянних банок i накривок не було. Кожний господар, багатий чи бідний, в залежності від складу ciм’ї, на зиму заквашував в дерев'яних бочках: капусту, огірки, яблука, а згодом - помідори.(див.там же)
Моє рідне велике село досить істотно відрізнялось від багатьох інших маленьких сіл у нашій окрузі, тобто районі. Завдяки вмілим організаторам, з до священнослужител1в, які виховували місцевий люд в релігійно-національному дусі та патріотизмі, вci громадські організації діяли успішно i злагоджено, ніби зливаючись в одне єдине ціле. Цьому також сприяла розумна координація дій з боку духовного пастиря о.Романа Бачинського.