Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Я хотіла б звернути вашу увагу на те, що кожна людина вже від народження тісно пов’язана з природою. Тому бережімо її.
Спробую переконати чому природу треба берегти. По-перше, бережливе ставлення до природи, віддячується нам здоров’ям. Тоді усі могли би бути здоровими. По – друге, дуже корисно влітку покупатись у прохолодній прозорій річці. Вода та сонце нехай гартує наш організм. По – третє, кожне зрубане дерево не поповнить наше повітря киснем, не прихистить влітку від пекучого сонячного проміння, тому не можна бездумно рубати ліси. Нехай посадить кожен хоча б одне деревце. По – четверте, краса природи милує наш погляд, заспокоює. Нехай панує краса і спокій. По – п’яте, чисте довкілля – це гармонія у природі, чудовий спів птахів, багатий урожай. Ще багато можна було б сказати про довкілля, часткою котрого ми є самі.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Я хотіла б звернути вашу увагу на те, що кожна людина вже від народження тісно пов’язана з природою. Тому бережімо її.
Спробую переконати чому природу треба берегти. По-перше, бережливе ставлення до природи, віддячується нам здоров’ям. Тоді усі могли би бути здоровими. По – друге, дуже корисно влітку покупатись у прохолодній прозорій річці. Вода та сонце нехай гартує наш організм. По – третє, кожне зрубане дерево не поповнить наше повітря киснем, не прихистить влітку від пекучого сонячного проміння, тому не можна бездумно рубати ліси. Нехай посадить кожен хоча б одне деревце. По – четверте, краса природи милує наш погляд, заспокоює. Нехай панує краса і спокій. По – п’яте, чисте довкілля – це гармонія у природі, чудовий спів птахів, багатий урожай. Ще багато можна було б сказати про довкілля, часткою котрого ми є самі.
Ось чому бережімо природу.