Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
-Привіт Оленку! -Привіт Сергіє! -Нарешті ми зустрілися... -Так,я дуже чекав цього, мені стільки потрібно тобі розповісти! -Справді? Дуже цікаво.. -Так ,насамперед хочу сказати що мені купили планшет,і я дуже задоволений.Звісно з мамою посварився щодо цього ,але нічого помиримося! - А чому ж посварилися? -Вона вважає що планшет це марна річ і краще проводити час з сім‘єю та друзями і поїхати у подорож! -Ти так не вважаєш? -Зовсім ні! Ми поїдемо в подорож на тиждень,а планшет залишеться на декілька років! - Так,але від поїздки ти отримаєш купу задоволення,вражень які ніколи не вийдуть з твоєї пам‘яті. А ось планшет ти можеш завтра розбити чи загубити. - Оленка,ти говориш правду!Краще б я замість цього усього обрав подорож.Я зрозумів що матеріальне зовсім не вважливе у нашому житті,важливіше є відносини у сім‘ї,з друзями та й взагалі духовні цінності. Дуже шкода що ти не зрозумів це раніше...
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
-Привіт Сергіє!
-Нарешті ми зустрілися...
-Так,я дуже чекав цього, мені стільки потрібно тобі розповісти!
-Справді? Дуже цікаво..
-Так ,насамперед хочу сказати що мені купили планшет,і я дуже задоволений.Звісно з мамою посварився щодо цього ,але нічого помиримося!
- А чому ж посварилися?
-Вона вважає що планшет це марна річ і краще проводити час з сім‘єю та друзями і поїхати у подорож!
-Ти так не вважаєш?
-Зовсім ні! Ми поїдемо в подорож на тиждень,а планшет залишеться на декілька років!
- Так,але від поїздки ти отримаєш купу задоволення,вражень які ніколи не вийдуть з твоєї пам‘яті. А ось планшет ти можеш завтра розбити чи загубити.
- Оленка,ти говориш правду!Краще б я замість цього усього обрав подорож.Я зрозумів що матеріальне зовсім не вважливе у нашому житті,важливіше є відносини у сім‘ї,з друзями та й взагалі духовні цінності.
Дуже шкода що ти не зрозумів це раніше...