Найти в тексте предложения с обставинами, надписать их и вы делить грамматические основы я бачив дивний сон. немов передо мною
безмірна, та пуста, і дика площина
і я, прикований ланцем залізним, стою
під гранітною скалою,
а далі тисячі таких самих, як я.
у кождого чоло життя і жаль порили,
і в оці кождого горить любові жар,
і руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
і плечі кождого додолу ся схилили,
бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
у кождого в руках тяжкий залізний молот, і голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«лупайте сю скалу! нехай ні жар, ні холод
не спинить вас! зносіть і труд, і спрагу, й голод.
бо вам призначено скалу сесю розбить».
і всі ми, як один, підняли вгору руки,
і тисяч молотів о камінь загуло,
і в тисячні боки розприскалися штуки
та відривки скали; ми з силою розпуки
раз по раз гримали о кам’яне чоло.
мов водопаду рев, мов битви гук кривавий.
так наші молоти гриміли раз у раз;
і п’ядь за п’ядею ми місця здобували;
хоч не одного там калічили ті скали,
ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
і кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
як наші кості тут під нею зогниють…
та слави людської зовсім ми не бажали,
бо не герої ми і не богатирі.
ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
на себе пута. ми рабами волі стали:
на шляху поступу ми лиш каменярі.
і всі ми вірили, що своїми руками
розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
що кров’ю власною і власними кістками
твердий змуруємо гостинець і за нами
прийде нове життя, добро нове у світ.
і знали ми, що там далеко десь у світі,
який ми кинули для праці, поту й пут,
за нами сльози ллють мами, жінки і діти,
що други й недруги, гнівнії та сердиті,
і нас, і намір наш, і діло те кленуть.
ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
і серце рвалося, і груди жаль стискав;
та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
ані прокляття нас не відтягли від діла,
і молота ніхто із рук не випускав.
отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
святою думкою, а молоти в руках.
нехай прокляті ми і світом позабуті! (54) к
ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
і щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
Відповідь:
1. Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь рясно вкриті кра росою.
Дерева - означуване слово, загорнені в сутінь рясно вкриті кра росою - дієприкметниковий зворот. Аналогічно підкреслила і в інших реченнях.
2. Любов до Вітчизни починається з любові до берізки біля рідної хати до стежини на городі, втоптаної дитячими ногами.
3. Біля хати притулився зроблений із хворосту й обмазаний глиною сарайчик.
4. Довкола площі стояли чепурні будиночки, закриті городами й садами.
5. Біля горба було невеличке озерце, сховане в заростях лози.
6. На подзьобаному дощем піску залишилися відбитки його босих ніг.