Для пташки кожна мандрівка на чужину - це нелегка справа. Але іноді розлучитися з домівкою змушує люта та холодна зима. Сподіваючись на швидке повернення і лекгий політ, кожної осені птахи відлітають у вирій. Їх тужливе прощання з Батьківщиною не залишає байдужим жодне серце... Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.
Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.
На флейті осені тужливій
маестро-вітер награє,
і в унісон йому журливо
шепочуть айстри щось своє.
Поволі гнуться довгі віти
вагітних яблунь у саду,
і шелестить маестро-вітер,
що скоро дні тепла минуть.
Що забреде в холодні роси
по пояс вишня молода,
що оксамит лугів покосить
мороз-косар, мороз-газда.
А серце вірити не хоче
в сумні пророцтва і пісні,
бо зелень буйна вабить очі
і хмари в небесах ясні.
Хоч свій різьблений скіпетр літо
і замикає на ключі,
та в осені давно пошита
багряна мантія з парчі.