«Не жити на світі»
Корабель линув уперед, долав бурхливі хвилі. Він то громадився на
гребенях, то м'яко западав униз, тоді знову піднімався й рухався далі.
Богдан пройшовся хиткою палубою, глянув за борт, зазирнув у
зеленкувату безодню.
На поверхні моря гойдалися, витанцьовували прозорі парасольки. Вони
були ніжні й прозорі. Красою ці морські створіння нагадували квіти. То були
медузи.
Раптом недалеко від борта з води вистрибнула сіра тварина з блискучою
шкірою. Вона була тупорила, мала великий, схожий на качиний дзьоб. Звірина
стрімко злетіла над водою і шубовснула на хвилю. Це був дельфін.
Моряки вважають дельфінів своїми друзями. Тварини вказують
кораблям безпечний шлях до берегів, іноді рятують тих, хто тоне. А от медузи
отруйні. Якщо взяти таку красуню в руки, вона боляче опече шкіру.
Як же багато на світі оманливого! Де добро? Де зло? Часом ворог
здається другом, а друг ввижається ворогом. Щоб не помилитися, треба судити не за зовнішністю, а за справами. Не жити у світі!
Написати стислий переказ.
ОЧЕНЬ ОТ
Головним образом ''Слова о полку Ігоревім '' є узагальнений образ Руськї землі( вживається 20 разів слово Руська земля) – це не тільки землі Київської Русі, але й природа, князі, міста, що її населяє.
Узагальненим є образ Ярославни, бо це і образ матері-вітчизни, і ліричний образ жінки, і втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Це символ жіночого чекання і тривоги, вболівання і скорботи. Ярославна – це водночас історична особа і художній образ. Вона не просто княгиня, а звичайна руська жінка, що любить свого чоловіка–воїна, свою Батьківщину.
Ми-українці. Живемо у вільній і незалежній державі - Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира,як і душа українського народу. Народ наш завжди славився працелюбністю,щирістю,добротою і чарівною Піснею. Бо завжди в Україні співали всі-дорослі й діти, з піснею легше було жити,у ній можна було передати любов і тугу,щастя і радість,свої мрії і надії. А рідною українською мовою людина не тільки розмовляє,а й мислить. І навіть коли людина знає багато мов,уміє розмовляти ними,то думає завжди тільки рідною. І земля українська стародавня,така ж давня і наша мова. Чарівна родюча земля здавна приваблювала завойовників. Чужинці чимало разів намагалися загарбати Україну,щоб привласнити і щоб панувати на ній , бо ж тут і клімат прекрасний, і чорноземи багаті та родючі,і краєвиди казкові. От і нападали загарбники,а українці боронились і часто гинули у кривавій боротьбі за свою землю. Протягом віків відстоював народ свою землю. Коли перемагав, то знову розквітала наука, культура, мова, в селах і містах знову було чути радісну пісню. А коли зазнавав поразки у грізній битві-все занепадало,бо завойовники нав’язували українцям свою культуру, свою мову і свою владу. Важко було зберегти щось своє,але народ плекав рідну мову в піснях,казках та передавав від роду до роду її, як дорогоцінний скарб,щоб не загинула!