Зараз багато говорять про жорстокість оточуючих, але чи самі ми не робимо помилку, судячи таких людей ? Я вважаю, що поганими людьми не народжуються, ними стають.
Постійно стикаючись з егоїзмом , бездушністю дорослих , діти навчаються робити так само. Чи не одна з найстрашніших і найжорстокіших приказок народу : "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Тобто, побачивши , як ображають, грабують , вбивають, треба зробити вигляд, що нічого не побачив ? А це з прислів"я з"явилося не зараз, не в сучасному світі.
Роки страху за своє життя , коли пан чи НКВС можуть зробити що завгодно , зробили своє жахливу справу. Зараз злочинність нікого не дивує. То чи можна судити жорстоких, які наче равлики позалазили в свої хатки, позакривали свої душі від невпевненності та жаху.
Я впевненний, що жорстокі люди - налякані люди, які бояться , що м"яке серце легше поранити. Саме тому вони його захищають від чужого болю.
Мені шкода їх. Але якщо ми будемо лише захищатися, то коли ж жити в радість.
Люди спробуйте бути трохи добрішими, і тоді світ стане кращим, а значить й вам не буде більше потреби ховатися в хатках жорстокості.
Життєвий шлях людини поділяють на чотири періоди: дитинство, юність, зрілість і старість. Та найщасливішими, найрадіснішими все ж таки є спогади про дитячі роки. Пізніше ми вчимося у середній і старшій школі, у якій дуже цікаво. Про перші наші несміливі кроки, перші слова, нам розповідають наші батьки. Потім з'являються перші друзі... Згодом - дитячий садочок, де все таке цікаве і чудове. Та настає момент, коли ми стаємо школярами. Перший раз у перший класс в ЗОШ №2 ! Чудова мить, щасливі посмішки, і поряд наша перша вчителька. Нам дуже-дуже пощастило, що першою нашою вчителькою стала саме Грищук Олена Борисівна. Тоді , в 2001 році, саме вона завела малих і несміливих дітлахів у клас, посадила за парти та провела перший в нашому житті урок, на якому ми святкували День народження 1-А класу. Які ж ми були смішні: перші наші карлючки, які ми гордовито називали буквами, перші прочитані несміливим голосом склади.. Та все це ми здолали під чітким керівництвом нашої вчительки. Вона дійсно стала нашою другою мамою. Саме до неї ми прибігали, щоб поділитись своїми першими досягненнями, чи отримати підтримку при перших невдачах. Але минули ці щасливі дитячі роки і ми пішли у середню школу, де у нас появилася третя мама – це Місюра Марія Євстафіївна! Ми ще зовсім маленькі, до кінця не розуміли куди попали,що робити, але вона нам допомагала. З роками ми дорослішали, мужніли, переборювали труднощі ,мали певні досягнення у навчанні та творчості. І всюди ми разом - наша дружня сім’я! Ось і пройшли роки навчання у середній школі і ми здали перші екзамени у своєму житті! Багато учнів пішли в училища, коледжі, а інші продовжили своє навчання у старшій школі.Навчаючись, ми почали задумуватись про майбутнє, закохуватись, розчаровуватись… На даний час я уже закінчую 11 клас. Сумно йти, розлучатись з друзями, вчителями, безтурботним життям. У мене багато позитивних спогадів про шкільні роки і це чудово! Надіюсь, наша дружба, яка зміцнилась у старших класах, залишиться і надалі. І на зустрічі випускників буду рада бачити всіх колишніх однокласників і вчителів! Скоро пролунає останній дзвоник. Хай буде він у кожному серці радісним, додасть віри в свої сили і щасливий завтрашній день.
Зараз багато говорять про жорстокість оточуючих, але чи самі ми не робимо помилку, судячи таких людей ? Я вважаю, що поганими людьми не народжуються, ними стають.
Постійно стикаючись з егоїзмом , бездушністю дорослих , діти навчаються робити так само. Чи не одна з найстрашніших і найжорстокіших приказок народу : "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Тобто, побачивши , як ображають, грабують , вбивають, треба зробити вигляд, що нічого не побачив ? А це з прислів"я з"явилося не зараз, не в сучасному світі.
Роки страху за своє життя , коли пан чи НКВС можуть зробити що завгодно , зробили своє жахливу справу. Зараз злочинність нікого не дивує. То чи можна судити жорстоких, які наче равлики позалазили в свої хатки, позакривали свої душі від невпевненності та жаху.
Я впевненний, що жорстокі люди - налякані люди, які бояться , що м"яке серце легше поранити. Саме тому вони його захищають від чужого болю.
Мені шкода їх. Але якщо ми будемо лише захищатися, то коли ж жити в радість.
Люди спробуйте бути трохи добрішими, і тоді світ стане кращим, а значить й вам не буде більше потреби ховатися в хатках жорстокості.
Життєвий шлях людини поділяють на чотири періоди: дитинство, юність, зрілість і старість. Та найщасливішими, найрадіснішими все ж таки є спогади про дитячі роки. Пізніше ми вчимося у середній і старшій школі, у якій дуже цікаво.
Про перші наші несміливі кроки, перші слова, нам розповідають наші батьки. Потім з'являються перші друзі... Згодом - дитячий садочок, де все таке цікаве і чудове.
Та настає момент, коли ми стаємо школярами. Перший раз у перший класс в ЗОШ №2 ! Чудова мить, щасливі посмішки, і поряд наша перша вчителька. Нам дуже-дуже пощастило, що першою нашою вчителькою стала саме Грищук Олена Борисівна. Тоді , в 2001 році, саме вона завела малих і несміливих дітлахів у клас, посадила за парти та провела перший в нашому житті урок, на якому ми святкували День народження 1-А класу. Які ж ми були смішні: перші наші карлючки, які ми гордовито називали буквами, перші прочитані несміливим голосом склади.. Та все це ми здолали під чітким керівництвом нашої вчительки. Вона дійсно стала нашою другою мамою. Саме до неї ми прибігали, щоб поділитись своїми першими досягненнями, чи отримати підтримку при перших невдачах.
Але минули ці щасливі дитячі роки і ми пішли у середню школу, де у нас появилася третя мама – це Місюра Марія Євстафіївна! Ми ще зовсім маленькі, до кінця не розуміли куди попали,що робити, але вона нам допомагала. З роками ми дорослішали, мужніли, переборювали труднощі ,мали певні досягнення у навчанні та творчості. І всюди ми разом - наша дружня сім’я!
Ось і пройшли роки навчання у середній школі і ми здали перші екзамени у своєму житті! Багато учнів пішли в училища, коледжі, а інші продовжили своє навчання у старшій школі.Навчаючись, ми почали задумуватись про майбутнє, закохуватись, розчаровуватись…
На даний час я уже закінчую 11 клас. Сумно йти, розлучатись з друзями, вчителями, безтурботним життям. У мене багато позитивних спогадів про шкільні роки і це чудово! Надіюсь, наша дружба, яка зміцнилась у старших класах, залишиться і надалі. І на зустрічі випускників буду рада бачити всіх колишніх однокласників і вчителів!
Скоро пролунає останній дзвоник. Хай буде він у кожному серці радісним, додасть віри в свої сили і щасливий завтрашній день.