Усім відомо, що для кожної людини рідний край найдорожчий і наймиліший серцю, проте життєві обставини можуть складатися по-різному. Тисячі українців змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятають про своє походження. Я вважаю, що людина, яка проживає за кордоном, є патріотом своєї батьківщини, коли плекає українську культуру в іншій країні, пам’ятає рідні традиції, мову, спрямовує гуманітарну до до своїх співвітчизників.
По-перше, діаспора щодня доводить свій патріотизм, перераховуючи рідній державі великі суми, лобіюючи інтереси країни за кордоном, допомагаючи українцям у важкі часи.
Одним з тих українців, кого можна назвати патріотом своєї країни за кордоном, є Макар Кобилінський, віце-президент Спілки українських студентських товариств Америки. За його сприяння в зону АТО було передано одяг, взуття, гроші для постраждалих на війні. Крім цього, Макар підтримує українських студентів, які навчаються в Нью-Йорку. Кобилінський зазначає, що хоч і живе далеко від Батьківщини, але є її патріотом, намагається робити свій внесок у розвиток України.
По-друге, патріотами є люди, які, емігруючи до іншої країни, зберігають свою ідентичність, культурні надбання, шанують мову й традиції своєї батьківщини.
Згадаймо родину Сірків із пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Ця сім’я – узагальнений образ українців, які переселилися на Далекий Схід. Сірки бережуть свої традиції, пам’ятають історію свого роду. Вони опинилися на чужині, проте зберегли свій «український» світ.
Отже, бути патріотом батьківщини, проживаючи за кордоном, можна, якщо багато працювати, творити й діяти на благо своїх співвітчизників і своєї країни.
1. Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження риторики - теорії ораторського мистецтва, науки красномовства, яку професор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав «царицею душ», «княгинею мистецтв», вказуючи на такі її функції, як соціально-організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки тощо.
Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення:
1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова;
2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
Із моменту свого зародження в античному світі ораторське мистецтво вважалося ефективним засобом переконання людей. Ще 335 р. до н. е. було створено першу теорію ораторського мистецтва, що зберегла своє значення й донині. Йдеться про «Риторику» Арістотеля, в якій він визначає її як мистецтво переконливого виливу, як здатність знаходити різні засоби впливу на кожний предмет.
Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати духовність аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилась на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мислительної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.
Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками є публічний виступ. У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічно-образного) та мовних засобів вираження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.
Залежно від змісту, призначення проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Політична доповідь - різновид доповіді з політичних питань, у ній з'ясовуються сутність, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.
Ділова доповідь - це офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань життя і діяльності певного колективу, організації.
Звітна доповідь - це доповідь, у якій повідомляється про роботу, виконану особою чи колективом за певний період.
Наукова доповідь - це доповідь, яка узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття та результати наукових досліджень. Такі доповіді виголошують на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах тощо.
Промова - заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка).
Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.
Названі жанри публічного виступу близькі за змістом і формою, про особливості їх підготовки та виголошення буде подано узагальнено.
Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:
Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.
Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.
Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
Відповідь:
Усім відомо, що для кожної людини рідний край найдорожчий і наймиліший серцю, проте життєві обставини можуть складатися по-різному. Тисячі українців змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятають про своє походження. Я вважаю, що людина, яка проживає за кордоном, є патріотом своєї батьківщини, коли плекає українську культуру в іншій країні, пам’ятає рідні традиції, мову, спрямовує гуманітарну до до своїх співвітчизників.
По-перше, діаспора щодня доводить свій патріотизм, перераховуючи рідній державі великі суми, лобіюючи інтереси країни за кордоном, допомагаючи українцям у важкі часи.
Одним з тих українців, кого можна назвати патріотом своєї країни за кордоном, є Макар Кобилінський, віце-президент Спілки українських студентських товариств Америки. За його сприяння в зону АТО було передано одяг, взуття, гроші для постраждалих на війні. Крім цього, Макар підтримує українських студентів, які навчаються в Нью-Йорку. Кобилінський зазначає, що хоч і живе далеко від Батьківщини, але є її патріотом, намагається робити свій внесок у розвиток України.
По-друге, патріотами є люди, які, емігруючи до іншої країни, зберігають свою ідентичність, культурні надбання, шанують мову й традиції своєї батьківщини.
Згадаймо родину Сірків із пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Ця сім’я – узагальнений образ українців, які переселилися на Далекий Схід. Сірки бережуть свої традиції, пам’ятають історію свого роду. Вони опинилися на чужині, проте зберегли свій «український» світ.
Отже, бути патріотом батьківщини, проживаючи за кордоном, можна, якщо багато працювати, творити й діяти на благо своїх співвітчизників і своєї країни.
1. Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження риторики - теорії ораторського мистецтва, науки красномовства, яку професор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав «царицею душ», «княгинею мистецтв», вказуючи на такі її функції, як соціально-організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки тощо.
Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення:
1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова;
2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
Із моменту свого зародження в античному світі ораторське мистецтво вважалося ефективним засобом переконання людей. Ще 335 р. до н. е. було створено першу теорію ораторського мистецтва, що зберегла своє значення й донині. Йдеться про «Риторику» Арістотеля, в якій він визначає її як мистецтво переконливого виливу, як здатність знаходити різні засоби впливу на кожний предмет.
Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати духовність аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилась на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мислительної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.
Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками є публічний виступ. У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічно-образного) та мовних засобів вираження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.
Залежно від змісту, призначення проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Політична доповідь - різновид доповіді з політичних питань, у ній з'ясовуються сутність, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.
Ділова доповідь - це офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань життя і діяльності певного колективу, організації.
Звітна доповідь - це доповідь, у якій повідомляється про роботу, виконану особою чи колективом за певний період.
Наукова доповідь - це доповідь, яка узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття та результати наукових досліджень. Такі доповіді виголошують на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах тощо.
Промова - заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка).
Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.
Названі жанри публічного виступу близькі за змістом і формою, про особливості їх підготовки та виголошення буде подано узагальнено.
Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:
Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.
Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.
Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
+
Складання тез виступу.
Написання остаточного тексту виступу.
Объяснение:
вибери сто то с етого