В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба й звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.
Дідусь сидів на лавці і про шось думав. -Дідусю, про що ти думаєш?-спитав радісний онук Дідусь лагідно поглянув на малого: - Да ось думаю який ти у мене чудовий! - А мені бабуся сказала.що ти сам будинок збудував оцей!- тикнув пальцем хлопчина на старенький будиночок . -Та-ак.-поважно відповів дід.- Сам збудував. - Але навіщо? Це ж ,напевно ,так тяжко.- задумався онук -Так ,тяжко,але тепер ти можеш гратися тут скільки захочеш! А коли мене не буде,милий мій,будеш тут жити. - Коли я буду велики,то куплю собі дім,великий такий! -хахахаха- засміявся дідусь. -Запам*ятай лише одне,шоб ти на світі не робив,де б не жив, завжди роби людям добро. Не залишай світ без свого сліду.-дідусь посміхнувся і зайшов у дім. Хлопчик засунув руку у кишеню,де лежала цукерка,і міцно тримаючи її підбіг до сусіднього двору. - доброго дня! - крикнув він на все подвір*я. -І тобі доброго!-відповіла сусідська дівчинка. Хлопчина миття дав їй у руку цукерку і нічого не сказавши побіг родісно посміхаючись. -
В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба й звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.
-Дідусю, про що ти думаєш?-спитав радісний онук
Дідусь лагідно поглянув на малого:
- Да ось думаю який ти у мене чудовий!
- А мені бабуся сказала.що ти сам будинок збудував оцей!- тикнув пальцем хлопчина на старенький будиночок .
-Та-ак.-поважно відповів дід.- Сам збудував.
- Але навіщо? Це ж ,напевно ,так тяжко.- задумався онук
-Так ,тяжко,але тепер ти можеш гратися тут скільки захочеш! А коли мене не буде,милий мій,будеш тут жити.
- Коли я буду велики,то куплю собі дім,великий такий!
-хахахаха- засміявся дідусь.
-Запам*ятай лише одне,шоб ти на світі не робив,де б не жив, завжди роби людям добро. Не залишай світ без свого сліду.-дідусь посміхнувся і зайшов у дім.
Хлопчик засунув руку у кишеню,де лежала цукерка,і міцно тримаючи її підбіг до сусіднього двору.
- доброго дня! - крикнув він на все подвір*я.
-І тобі доброго!-відповіла сусідська дівчинка.
Хлопчина миття дав їй у руку цукерку і нічого не сказавши побіг родісно посміхаючись.
-