У кожного в житті бувають хвилини, коли хочеться забути про проблеми і поринути в інший світ - світ поезії. Тоді ми відкриваємо збірку улюбленого поета і вступаємо в діалог з його душею, яка живе у віршах. Сьогодні ми відкриємо для себе Єсеніна. Поет прожив дуже коротке, але яскраве, плідне життя, залишив нам величезну поетичну спадщину, яка стала надбанням світової культури. Природа - душа єсенінських віршів, вона - джерело його поетичного натхнення. Майже в кожному вірші поет малює картини природи, які акомпанують його почуттям. Природа у поезіях Єсеніна у постійному русі, у безкінечному розвитку і зміні. Подібно до людини, вона співає і шепоче, сумує і радіє. У зображенні природи Єсенін використовує образи народної поезії. Черемха в нього “спить у білій накидці”, верби плачуть, тополі шепочуть, “зажурились дівчата - ялиці”, “зоря скликає іншу”, “берези в білому плачуть полісах”.
Єсенінська природа є втіленням людських почуттів. Це дозволяє автору глибоко відображати любов до життя, порівнювати явища природи з колізіями людського буття: Как дерево роняет тихо листья, Так я роняю грустние слова…
Тема батьківщини і природи в єсенінській поезії тісно взаємопов’язані, тому, оспівуючи батьківщину, поет не може бути байдужим до її полів, луків і річок. Природа у поета жива, вона дихає, живе, говорить… Для неї він знаходить яскраві фарби. Найбільше віршів - про природу. Поет глибоко відчуває красу, велич природи і смуток за тим, що ця краса скороминуща.
Кожного разу, коли читаєш вірші, С.Єсєніна, відчуваєш, ніби душею торкаєшся природи, її мальовничих краєвидів. Але найбільше йому вдалося оспівати образ дерева. У народних переказах дерево - символ життя, енергії людини. “Все від дерева”, - так говорив Єсенін. Дерево - це всесвіт: вершина його - сонце, коріння - земля, а стовбур - люди Береза - символ дівочої вроди: ніжності, тендітності і недоторканної краси. Улюблене дерево Єсеніна - черемха. Це чудова окраса наших парків, скверів і приміських лісів. З розквітом черемхи приходить справжня весна з усім різнобарв’ям квітів і трав. У своєму вірші Єсенін це добре показав. “Зеленая прическа”, “в траве зеленой”, “болотний омут”, “холод осени синий”, “голубая Русь”, “синєє небо”, “синий сумрак”, “синь сосет глаза”. “Блакить” - типово єсенінська стихія. Вона розливається хвилями у віршах. І поет не боїться ні повторів, ні одноманітності своїх епітетів: він ними користується не тому, що поетичної фантазії обмаль, а тому, що не хоче й не може говорити інакше. У нього все синє й лазурове: вікна й затоки, долини й поля, осінь і дзвони, очі й погляди.
Кольорова гама широка, і багата. Домінують синій, золотий, червоний. Немає темних кольорів.
Людина, мабуть, найпрекрасніше боже творіння. Це істота яка може мислити і відчувати, мріяти і уявляти, любити і ненавидіти. Це істота яка має безліч неповторних якостей, які невластиві іншим живим організмам. Саме ці якості і творять людину як індивіда. Якою ж повинна бути людина? Що є найціннішим у людині?Нажаль, дати об’єктивну відповідь на ці питання неможливо. Чому? Тому, що всі люди різні, а у різних людей і різні цінності. Дехто цінить у людях їх зовнішній вигляд, тілесну красу, одяг, суспільний статус, інші – душу, характер, а дехто оцінює людей як і по зовнішньому так і внутрішньому вигляді.Що ж для мене є найціннішим у людині?Мабуть, душа. Але і зовнішній вигляд інших людей я також ціню. Давні греки вважали, що людина повинна бути красивою як і тілом, так і душею. Я цілком поділяю їхню думку. Хоча вважаю, що некрасивих людей не буває, бувають люди які не вміють показати свою зовнішню красу. Але все ж таки в людині я найбільше ціню її риси характеру.Як на мене, то найголовнішою людською рисою є гуманність. Вважаю, що кожна людина повинна гуманно відноситися до оточуючих. Не можу терпіти людей, які зверхньо ставлять до інших, вважають себе найважливішими у світі.Другою рисою, яку я ціню в людях є чесність. Вважаю, що коли б усі люди були чесними, то у світі не було б підлості та лицемірства. Для мене гірка правда є ціннішою за солодку брехню.Ще однією рисою є здатність вислухати. Дуже поважаю людей які вмію вислухати і в потрібний момент дати пораду.Також в людях мені подобається така якість як позитивізм. Дуже поважаю людей, які завжди шукають щось хороше навіть у тих життєвих ситуаціях над якими інші плачуть.Ще в людях мені подобаються такі риси як: вміння вчитися на своїх помилках, здатність визнавати свою неправоту, а також вміння посміхатись життєвим труднощам.Ось що я найбільше ціню в людях.Всі говорять, що ідеальних людей не буває, мабуть, це так і є. Проте у кожного є ідеал якою повинна бути людина. Про свій я описала вище. Хоча я не зовсім йому відповідаю, проте постійно намагаюсь удосконалюватись і наблизитись до свого ідеалу. Здатність удосконалюватися впродовж життя і є найціннішою рисою у людині…
У кожного в житті бувають хвилини, коли хочеться забути про проблеми і поринути в інший світ - світ поезії. Тоді ми відкриваємо збірку улюбленого поета і вступаємо в діалог з його душею, яка живе у віршах. Сьогодні ми відкриємо для себе Єсеніна. Поет прожив дуже коротке, але яскраве, плідне життя, залишив нам величезну поетичну спадщину, яка стала надбанням світової культури. Природа - душа єсенінських віршів, вона - джерело його поетичного натхнення. Майже в кожному вірші поет малює картини природи, які акомпанують його почуттям. Природа у поезіях Єсеніна у постійному русі, у безкінечному розвитку і зміні. Подібно до людини, вона співає і шепоче, сумує і радіє. У зображенні природи Єсенін використовує образи народної поезії. Черемха в нього “спить у білій накидці”, верби плачуть, тополі шепочуть, “зажурились дівчата - ялиці”, “зоря скликає іншу”, “берези в білому плачуть полісах”.
Єсенінська природа є втіленням людських почуттів. Це дозволяє автору глибоко відображати любов до життя, порівнювати явища природи з колізіями людського буття:
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустние слова…
Тема батьківщини і природи в єсенінській поезії тісно взаємопов’язані, тому, оспівуючи батьківщину, поет не може бути байдужим до її полів, луків і річок. Природа у поета жива, вона дихає, живе, говорить… Для неї він знаходить яскраві фарби. Найбільше віршів - про природу. Поет глибоко відчуває красу, велич природи і смуток за тим, що ця краса скороминуща.
Кожного разу, коли читаєш вірші, С.Єсєніна, відчуваєш, ніби душею торкаєшся природи, її мальовничих краєвидів. Але найбільше йому вдалося оспівати образ дерева. У народних переказах дерево - символ життя, енергії людини. “Все від дерева”, - так говорив Єсенін. Дерево - це всесвіт: вершина його - сонце, коріння - земля, а стовбур - люди Береза - символ дівочої вроди: ніжності, тендітності і недоторканної краси. Улюблене дерево Єсеніна - черемха. Це чудова окраса наших парків, скверів і приміських лісів. З розквітом черемхи приходить справжня весна з усім різнобарв’ям квітів і трав. У своєму вірші Єсенін це добре показав. “Зеленая прическа”, “в траве зеленой”, “болотний омут”, “холод осени синий”, “голубая Русь”, “синєє небо”, “синий сумрак”, “синь сосет глаза”. “Блакить” - типово єсенінська стихія. Вона розливається хвилями у віршах. І поет не боїться ні повторів, ні одноманітності своїх епітетів: він ними користується не тому, що поетичної фантазії обмаль, а тому, що не хоче й не може говорити інакше. У нього все синє й лазурове: вікна й затоки, долини й поля, осінь і дзвони, очі й погляди.
Кольорова гама широка, і багата. Домінують синій, золотий, червоний. Немає темних кольорів.
Людина, мабуть, найпрекрасніше боже творіння. Це істота яка може мислити і відчувати, мріяти і уявляти, любити і ненавидіти. Це істота яка має безліч неповторних якостей, які невластиві іншим живим організмам. Саме ці якості і творять людину як індивіда. Якою ж повинна бути людина? Що є найціннішим у людині?Нажаль, дати об’єктивну відповідь на ці питання неможливо. Чому? Тому, що всі люди різні, а у різних людей і різні цінності. Дехто цінить у людях їх зовнішній вигляд, тілесну красу, одяг, суспільний статус, інші – душу, характер, а дехто оцінює людей як і по зовнішньому так і внутрішньому вигляді.Що ж для мене є найціннішим у людині?Мабуть, душа. Але і зовнішній вигляд інших людей я також ціню. Давні греки вважали, що людина повинна бути красивою як і тілом, так і душею. Я цілком поділяю їхню думку. Хоча вважаю, що некрасивих людей не буває, бувають люди які не вміють показати свою зовнішню красу. Але все ж таки в людині я найбільше ціню її риси характеру.Як на мене, то найголовнішою людською рисою є гуманність. Вважаю, що кожна людина повинна гуманно відноситися до оточуючих. Не можу терпіти людей, які зверхньо ставлять до інших, вважають себе найважливішими у світі.Другою рисою, яку я ціню в людях є чесність. Вважаю, що коли б усі люди були чесними, то у світі не було б підлості та лицемірства. Для мене гірка правда є ціннішою за солодку брехню.Ще однією рисою є здатність вислухати. Дуже поважаю людей які вмію вислухати і в потрібний момент дати пораду.Також в людях мені подобається така якість як позитивізм. Дуже поважаю людей, які завжди шукають щось хороше навіть у тих життєвих ситуаціях над якими інші плачуть.Ще в людях мені подобаються такі риси як: вміння вчитися на своїх помилках, здатність визнавати свою неправоту, а також вміння посміхатись життєвим труднощам.Ось що я найбільше ціню в людях.Всі говорять, що ідеальних людей не буває, мабуть, це так і є. Проте у кожного є ідеал якою повинна бути людина. Про свій я описала вище. Хоча я не зовсім йому відповідаю, проте постійно намагаюсь удосконалюватись і наблизитись до свого ідеалу. Здатність удосконалюватися впродовж життя і є найціннішою рисою у людині…