неправильно вжито прийменник у рядку а постраждав із-за неуважності жити в Україні б піти по хліб діти з гідно з наказом в завдяки до і сестри та контрольна з хімії в г приємний на смак довідник з математики​

Білий (означення) лебідь(підмет) тихо(обставина) плавав(присудок) по озеру(обставина), а поблизу(обставина) гори(підмет) були засипані (присудок) свіжим (означення) білим (означення) снігом(додаток), неначе лебединим пухом(обставина, виражена порівняльним зворотом).
Речення розповідне, неокличне, складне, сполучникове, складносурядне, складається з двох простих речень, які з'єднані сурядним підрядним сполучником а.
Перше речення - розповідне, неокличне, просте, двоскладне, повне, поширене, неускладнене.
Друге речення - розповідне, неокличне, просте,двоскладне, повне, поширене, ускладнене порівняльним зворотом.

Хто з нас не любить цікаві і веселі пригоди? А якщо ці пригоди описані в лі­тературі — це ще цікавіше. Особливо коли їх герой — дотепний барон Мюнхгаузен. Його оповіді дуже веселі і незвичайні. Автор «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольф Еріх Распе зміг поєднати в оповіданнях реальне і фантастичне. Кожна історія знаменитого кавалериста цікава і захоплююча. Згадаймо хоча б оповідання «Кінь на дзвіниці», коли герой приїхав до Росії взимку і прив’язав коня до маленького стовпчика і заснув. А коли прокинувся, то побачив, що кінь висить па вершечку дзвіниці. Вночі почалася відлига, розтанув сніг, а стовпчик цей був вершечком дзвіниці. Хіба могло таке статися? Ми розуміємо, що ні. Але так ці­каво читати й уявляти незвичайні події, коли все закінчується дуже добре.

Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.

І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!

І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,

Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.

Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.