Нерівноправними є частини в БСР А Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.
Б Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи.
В У гаю вітру немає; місяць високо, зіроньки сяють
Г Воду для пиття носять аж з лісу: там вона набагато смачніша.
У природі людина повинна бачити ніби відображення себе самої, природа - це близьке створіння, з яким можна бути цілком відвертим, ділитися своїми почуттями, думками, сподіваннями. Між людиною і навколишнім світом споконвіків існував духовний зв"язок, духовна і матеріальна єдність. Людина завжди вважала себе дитиною природи.
Це спонукає її любити, цінити, поважати природу. Але чи завжди ми вгамовуємо свої споживацькі інстинкти, приборкуємо нестримне бажання здобути з довкілля все найкраще і в якнайбільшій кількості? Таке хижацьке ставлення до найголовнішого в нашому житті зрештою призводить людину до самознищення.
Ознакою здоров'я людини і природи є краса, гармонія, приємні пахощі, краєвиди. Тому нас неприємно вражає, коли, мандруючи лісом, ми раптом натикаємося на залишки "цивілізації": пластикові пакети, посуд, ганчір"я, пляшки... Це безладдя псує красу, воно відбирає в людини те здоров"я, яке вона могла б отримати від здорової природи. Природа дуже хвора, земля потребує твоєї, людино, турботи й заслуговує на твою любов.
Природа - годувальниця. Вона, як мати, з якою ми з"єднані пуповиною, дає нам все, що потрібно для життя. І не лише матеріальні блага постачає нам природа, а й виховує нашу свідомість, вона є джерелом національного характеру й менталітету людей з різних куточків земної кулі. Що інше, як не природа, стало основою для розвитку наукових знань, що ними оволоділо людство? З чого, якщо не з природи, людина черпає наснагу до творчості, хист до мистецтва? Ця єдність дає нам і відчуття духовності, спонукає до роздумів про вічність життя на Землі, про одвічну мудрість та могутність природи.
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!» Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.