Невдовзі кожен з нас має обрати фах, який визначить його подальшу долю. Як же не хочеться помилитися у виборі майбутньої професії! Саме
цей вибір може стати для нашого життя вирішальним.
Певно, ви помічали, як багато навколо нас халтурників і невмійків.
Якщо невмійко — це той, хто чогось не вміє, але ще зможе колись навчити-
ся, то халтурник — людина, до своєї праці байдужа. Халтурник — безвід-
повідальний і ледачий робітник, який не став і ніколи не стане майстром.
Майстер — це той, хто знайшов у праці своє покликання. Кажуть,
що майстра характеризують три ознаки. Перша — це високе професійне
вміння, володіння тими прийомами, які забезпечують найвищий рівень
виконання роботи. Друга ознака — творче ставлення до праці, своєрідний
і неповторний «почерк». І, нарешті, третя ознака справжнього майстра —
прагнення прислужитися людям, бути їм по-справжньому корисним.
Звісно, ви можете заперечити. Хіба ота корисність така вже необхід-
на? Навчився щось робити більш-менш якісно, то й роби! Аби платили
побільше. Та, виявляється, усе не так просто. Якщо праця майстра не
є корисною людям, то й майстерність виявиться позбавленою сенсу, на-
віть може суперечити інтересам людей.
Кому спаде на думку визнати майстром кишенькового злодія? Або
славетного шахрая, «великого комбінатора» Остапа Бендера? Або здібного
вченого — героя роману Герберта Уеллса «Людина-невидимка», який і не
думав про те, щоб його відкриття стало для людей корисним.
Знайти покликання — значить виявити себе у праці, яка найкраще
відповідала б складові душі, нахилам, здібностям. Пам’ятаєте ідею «срод-
ної праці» Григорія Сковороди?
Самим лише навчанням створити майстра неможливо. Необхідна гар-
монія особистості з обраною професією. Тобто відповідність між тим, чого
людина прагне, і тим, на що ця людина спроможна.
Як було б прикро поповнити собою лави узаконених дипломами не-
майстрів! Щоб цього не сталося, потрібно, відчувши своє покликання,
правильно обрати професію. Для цього необхідно навчитися правильно
оцінювати себе: свої здібності, нахили, можливості. А це тільки на пер-
ший погляд просто, насправді ж немає нічого складнішого. Отже, пізнай
себе — знайдеш своє покликання
Відповідь:
Думаю, що майже в кожної людини є особистості, яких вона має за взірець. Для когось це відомий актор або музикант, для іншого — успішний бізнесмен, ще для когось — видатний учений або спортсмен.
Мені ж спадають на думку слова відомого французького письменника В. Гюго: „Найбільше щастя в житті — впевненість у тому, що тебе люблять“. Тому для мене завжди були взірцем особистості, які мають цей талант — любити людей, зокрема найближчих, допомагати, піклуватися про них. Адже любов, на мою думку, дає нам відчуття душевного комфорту, захищеності, надихає й окриляє. Це почуття робить світ навколо нас кращим: більш добрим, світлим, радісним. Духовна ж роз'єднаність, відсутність теплоти у стосунках між людьми — ось головне лихо, яке отруює життя кожного дня. Стосунки між людьми, зокрема в родині, повинні бути теплими, бо без цього дуже важко жити
Відповідь:
Пояснення:
Цікаво, як склалась доля Івана...На його життєвому шляху траплялось все більше нових пригод. Повернувся Іван додому, розірвавши контракт з цирком. Проте тяжкі умови життя того часу не дозволяли в повну силу насолоджуватися життям. НКВД зробило конфіскацію нагород, а син Івана згодом був засуджений.
Тяжко жилося Іванові у рідній країні. Проте не забував він про свою справу. Одного чарівного дня він відкрив закарпатську школу, де навчав цирковому та силовому мистецтвам. Я вважаю, що мав він хорошу родину, яка підтримувала його у всіх починаннях. Ось таке життя було в Івана після описаних подій.