1-4 Що ти, про кінь мій, пророкуєш мені смерть? Не твоя то турбота! Занадто я знаю і сам, що долею судилося мені загинути Тут, далеко від батька і від матері. Але не зійду я З бою, аж поки троян не насичений кровавою лайкою. (Гомер "Іліада")
5-8 Мила Делія! Я не женуся за хвалою, лише з тобою Бути б, а там нехай кличуть млявим, ледачим мене! Лише б дивитися на тебе, коли годину мій настане останній, І вмираючи, тебе слабкою рукою обнімати. Так і оплачешь мене на моєму ложі поховальному І до поцілунків своїм гірких додаси ти сліз. (Трибулл "Лірика")
9-10 Перш за все треба прийняти, що жодній з існуючих [речей] НЕ властиво ні впливати кожну випадкову річ, ні зазнавати з її сторони вплив і що будь-яка не виникає з будь-якого, якщо тільки не брати що сталося за збігом. Дійсно, яким чином бліде могло б виникнути з освіченого, якщо тільки освічене не виявилося б по збігом небледная або смаглявим? (Аристотель "Фізика")
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Що ти, про кінь мій, пророкуєш мені смерть? Не твоя то турбота!
Занадто я знаю і сам, що долею судилося мені загинути
Тут, далеко від батька і від матері. Але не зійду я
З бою, аж поки троян не насичений кровавою лайкою. (Гомер "Іліада")
5-8
Мила Делія! Я не женуся за хвалою, лише з тобою
Бути б, а там нехай кличуть млявим, ледачим мене!
Лише б дивитися на тебе, коли годину мій настане останній,
І вмираючи, тебе слабкою рукою обнімати.
Так і оплачешь мене на моєму ложі поховальному
І до поцілунків своїм гірких додаси ти сліз.
(Трибулл "Лірика")
9-10
Перш за все треба прийняти, що жодній з існуючих [речей] НЕ властиво ні впливати кожну випадкову річ, ні зазнавати з її сторони вплив і що будь-яка не виникає з будь-якого, якщо тільки не брати що сталося за збігом. Дійсно, яким чином бліде могло б виникнути з освіченого, якщо тільки освічене не виявилося б по збігом небледная або смаглявим?
(Аристотель "Фізика")
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.