У легкому танці кружляють пухнасті сніжинки, ніжно огортаючи серце тихою любов’ю до білизни снігів, до музики, яка тихо звучала в душі, до життя. Тонко відчувати світ і жити з ним в гармонії – це теж інтелігентність. Я – дівчина, а тому свої роздуми про справжню інтелігентності поведу від жіночого серця, наповненого болем і радістю від зустрічей і знайомств із людьми.
У сьогоднішньому столітті, насиченому шаленим ритмом, все більш потужно заявляє про себе людина, процвітаюча в бізнесі, в кар’єрі, в наукових відкриттях… Але чи є вона людиною-інтелігентом?
Інтелігентність для себе я визначаю як моральне самовдосконалення особистості, її моральна свідомість, здатність до самоконтролю і свідомого вибору моральної позиції, особиста відповідальність і почуття власної гідності. Основу моральності складає потреба ставитися до інших як до самого себе, а точніше, піднесення себе через піднесення інших. Тому інтелігентна людина – це людина душі, розуму, виховання. Еммануїл Кант сказав: «Мораль є вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Це вислів пояснює різницю між «героєм нашого часу» і людиною-інтелігентом.
Сьогодні людина прагне до знань, але це прагнення стає утилітарним, прагматичним, коли найвищою метою стає успіх, що приносить, в свою чергу, хороші гроші. Людина мисляча, розумна і людина інтелігентна – велика різниця. Бо небезпечно давати знання аморальній людині. Аморальна людина вживає знання проти іншої заради досягнення своєї мети, і тут всі засоби хороші. Розумний бізнесмен має хороші гроші, комфорт, свободу… але часто він не відчуває себе щасливим. Поголовне звернення «малинових піджаків» до психології – не віяння моди, а наслідки, що витікають з існуючих законів внутрішнього світу людини. Один з цих законів стверджує, що щастя не віддільне від моральної чистоти: чиста совість, честь і гідність, виконаний обов’язок – найцінніші духовні компоненти людського щастя. У людей інтелігентних є почуття обов’язку перед суспільством, перед рукою, яка просить до перед родиною, другом, матір’ю… А ще щастя, словами Л. М. Толстого: «…бути корисним і мати спокійну совість…». Так от людина інтелігентна – це людина совісна і людина, яка глибоко відчуває, людина мисляча.
Інтелігенти – незвичайні люди, вони інтелектуальні і утворені, добре знають етику та етикет, мають хороший смак у всьому. Інтелігент завжди відрізнить класику від вульгарних шедеврів сучасності. Інтелігент не дозволить собі не знати мови і більше того, ніколи не дозволить собі відпуститися до лихослів’я. Інтелігентна людина прагне у всьому до краси і бореться проти бруду внутрішнього і зовнішнього. А знаряддям боротьби, як правило, є слово.
Інтелігент – це людина, яка всі катаклізми людського життя пропускає через своє серце, рве його, страждає, хоча, найчастіше це не зрозуміло суспільству. Інтелігентна людина – тактовна, шаноблива до особистості інших, не терпить фамільярності і хамства.
Оволодіння інтелігентністю починається у людини з оволодіння ним правил людського співжиття. Повага людини людиною (без «шаленого расизму»), ввічливість і тактовність, уміння рахуватися з іншими думками та культурами, відмова від примітивного, тупого «тикання». Поважаю інтелігентних людей, з ними комфортно і є за чим тягнутися, чому вчитися, та й просто приємно розмовляти, відкриваючи для себе все нове і нове.
Ніщо, здавалося, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком(возний). За давнім народним звичаєм, дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна на боротьбу із віковими традиціями. Наполеглива у боротьбі за своє щастя, вона після повернення Петра підмовляє возному: „Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію”. Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу. Так народна мораль, „красивої, розумної, моторної” дівчини „з добрим серцем” перемагає панську.
В образі Наталчиного коханого Петра письменник змалював бідного парубка-заробітчанина, якому, як і Наталці, властиві благородство, здатність до самопожертви. В цьому образі Котляревський теж втілює свої ідеали народної моралі. Петро — добрий, щирий парубок, здатний на високі почуття, вірний у коханні. Чотири роки заробляє він гроші у далеких краях, аби одружитися з коханою дівчиною. Але у Петра нема сміливості, властивої Наталці, він пасивний, не здатний на боротьбу за своє щастя. Дізнавшись, що Наталка просватана, Петро змиряється з долею: „Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба підпори і зашити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не подам”.
У легкому танці кружляють пухнасті сніжинки, ніжно огортаючи серце тихою любов’ю до білизни снігів, до музики, яка тихо звучала в душі, до життя. Тонко відчувати світ і жити з ним в гармонії – це теж інтелігентність. Я – дівчина, а тому свої роздуми про справжню інтелігентності поведу від жіночого серця, наповненого болем і радістю від зустрічей і знайомств із людьми.
У сьогоднішньому столітті, насиченому шаленим ритмом, все більш потужно заявляє про себе людина, процвітаюча в бізнесі, в кар’єрі, в наукових відкриттях… Але чи є вона людиною-інтелігентом?
Інтелігентність для себе я визначаю як моральне самовдосконалення особистості, її моральна свідомість, здатність до самоконтролю і свідомого вибору моральної позиції, особиста відповідальність і почуття власної гідності. Основу моральності складає потреба ставитися до інших як до самого себе, а точніше, піднесення себе через піднесення інших. Тому інтелігентна людина – це людина душі, розуму, виховання. Еммануїл Кант сказав: «Мораль є вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Це вислів пояснює різницю між «героєм нашого часу» і людиною-інтелігентом.
Сьогодні людина прагне до знань, але це прагнення стає утилітарним, прагматичним, коли найвищою метою стає успіх, що приносить, в свою чергу, хороші гроші. Людина мисляча, розумна і людина інтелігентна – велика різниця. Бо небезпечно давати знання аморальній людині. Аморальна людина вживає знання проти іншої заради досягнення своєї мети, і тут всі засоби хороші. Розумний бізнесмен має хороші гроші, комфорт, свободу… але часто він не відчуває себе щасливим. Поголовне звернення «малинових піджаків» до психології – не віяння моди, а наслідки, що витікають з існуючих законів внутрішнього світу людини. Один з цих законів стверджує, що щастя не віддільне від моральної чистоти: чиста совість, честь і гідність, виконаний обов’язок – найцінніші духовні компоненти людського щастя. У людей інтелігентних є почуття обов’язку перед суспільством, перед рукою, яка просить до перед родиною, другом, матір’ю… А ще щастя, словами Л. М. Толстого: «…бути корисним і мати спокійну совість…». Так от людина інтелігентна – це людина совісна і людина, яка глибоко відчуває, людина мисляча.
Інтелігенти – незвичайні люди, вони інтелектуальні і утворені, добре знають етику та етикет, мають хороший смак у всьому. Інтелігент завжди відрізнить класику від вульгарних шедеврів сучасності. Інтелігент не дозволить собі не знати мови і більше того, ніколи не дозволить собі відпуститися до лихослів’я. Інтелігентна людина прагне у всьому до краси і бореться проти бруду внутрішнього і зовнішнього. А знаряддям боротьби, як правило, є слово.
Інтелігент – це людина, яка всі катаклізми людського життя пропускає через своє серце, рве його, страждає, хоча, найчастіше це не зрозуміло суспільству. Інтелігентна людина – тактовна, шаноблива до особистості інших, не терпить фамільярності і хамства.
Оволодіння інтелігентністю починається у людини з оволодіння ним правил людського співжиття. Повага людини людиною (без «шаленого расизму»), ввічливість і тактовність, уміння рахуватися з іншими думками та культурами, відмова від примітивного, тупого «тикання». Поважаю інтелігентних людей, з ними комфортно і є за чим тягнутися, чому вчитися, та й просто приємно розмовляти, відкриваючи для себе все нове і нове.
Объяснение:
В образі Наталчиного коханого Петра письменник змалював бідного парубка-заробітчанина, якому, як і Наталці, властиві благородство, здатність до самопожертви. В цьому образі Котляревський теж втілює свої ідеали народної моралі. Петро — добрий, щирий парубок, здатний на високі почуття, вірний у коханні. Чотири роки заробляє він гроші у далеких краях, аби одружитися з коханою дівчиною. Але у Петра нема сміливості, властивої Наталці, він пасивний, не здатний на боротьбу за своє щастя. Дізнавшись, що Наталка просватана, Петро змиряється з долею: „Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба підпори і зашити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не подам”.