А справа була така, ми з Микиткою вирішили що в неділю підемо в навколосвітню подорож. П'ятниця та субота минали дуже довго здавалось, що кожна година тривала вічність.А коли нарешті настала неділя, ми були щасливі, ми зібрали речі, їжу, я вирішив незаморочуватись і взяв два тістечка, а Микитка тьох літрову банку компоту.Вирушили ми в дорогу о восьмій ранку і вирішили що краше йти лісом. Зайшовши в ліс нас дуже здивувала тиша, здавалось що всі птахи замерли в очікуванні чогось. Поблукавши по лісу деякий час ми зрозуміли що заблукали. Навкруг починало сутиніти і нас невтішала перспектива ночівлі в лісі поряд з голодними хижаками, Я запропонував йти прямо і тут в хащах щось зашуміло, цей звук наче відлуння лунав у голові знов і знов, ми присіли за землю і вже хотіли кричати, як з кущів вийшов Микитин батько з ліхтарем в руках. Виявляється нас з самісінького ранку шукали по всьому селі. Звісно вдома ми отримали нагоріхи, але однако ми спали у власних м'якеньких ліжечках, а не в лісі. А ми з другом вирішили що більше ніколи неподомось самі в навколосвітню подорож.
