НУЖНО НАПИСАТЬ ПЕРЕСКАЗ ЭТОГО ТЕКСТА Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з погляду християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.
Крім основного призначення, кожен має особисте покликання. Бог кожного з нас любить і наділяє тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо ми не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам часто бракує в житті. Для кожного важливим є вміння поводитися в буденних ситуаціях. Часто людина грішить тим, що будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди мають жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. А до тільки тоді буде шляхетною, коли вона є безкорисливою. Ми живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню погребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них
Кожну хвилину свого життя потрібно пам’ятати, що ми — діти Божі. Тому треба навчитись прощати, жити в спільноті: потішати самотніх, давати потребуючим. Ми маємо творити добро і боротись зі злом. І якщо деколи відступаємо від цього, то завжди можемо виправитись, бо знаємо, що Бог нас очікує з любов’ю і прощенням
шість(учнів,вікон,конів,конвертів)
два(столи,зошити,зайці,малята)
сім(років,відер,будинків,імен)
триста сорок чотири(гривні,дитини,школи,студенти)
п'ятнадцять(воріт,санів,ведмежат,книг)
одна ціла дві десяті(гектари,карбованці)
дві цілі п'ять десятих(доходів,шляху,завдання)
10 цілих п'ять сотих(відсотків,гектарів,прибутків)
три(звуки,троянди,села,дверей)
чотири(дощі,зливи,ока,ясла)
п'ять(дубів,тополь,яблук,жнив)
одинадцять(граблів,сторінок,книг,хлопців)
двісті сорок один(гривень,рік)
одна п'ята(доходів,дві треті(урожаю),три сьомі(процента),дві шості(товару),сім тринадцятих(кілометра),одна ціла п'ять десятих(відра),нуль цілих двадцять п'ять сотих(години)
Речення бувають прості і складні, а прості — односкладні і двоскладні, непоширені і поширені, повні і неповні, неусклад-нені і ускладнені.
1. За кількістю синтаксичних (підметово-присудкових) центрів речення поділяються на прості і складні.
Просте речення має один синтаксичний центр: Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу. (В. Симоненко.)
Складне ре<Ашя має два або більше синтаксичних центрів: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила. (Д. Павличко.)
2. За вираження синтаксичного центра прості речення поділяються на односкладні і двоскладні.
В односкладному реченні є лише один головний член (підмет або присудок) і другого не потрібно: 1. Неповторні картини дитинства! (Ю. Збанацький.) 2. Надворі смеркало і сутеніло. (І. Нечуй-Левицький.) 3. І добру, і щастю в цьому домі бути! (М. Нагнибіда.)
У двоскладному реченні є два головні члени (і підмет, і присудок) або один із них пропущено: 1. Проїхали козаки. Зникли за обрієм. (Н. Рибак.) — у другому реченні пропущено підмет коза-
183
ки. 2. Над Золотими воротами котиться сонце, мов диня баштанами. (Б. Олійник.) — у другому, підрядному реченні пропущено присудок котиться.
3. За наявністю другорядних членів прості речення поділяються на непоширені і поширені.
Непоширене речення складається тільки з синтаксичного центра, другорядних членів у ньому нема: 1. Гаї шумлять. (77. Тичина.) 2. Багато літ перевернулось, води чимало утекло. (Т. Шевченко.)
Поширене речення, крім синтаксичного центра, має один або більше другорядних’ членів: Що любиш ти найбільшою любов'ю? — Сонце, небо, далі і тополі. (В. Сосюра.) — обидва речення поширені (тільки друге неповне — у ньому пропущено підмет і присудок: я люблю).
4. За наявністю потрібних для висловлення думки членів прості речення поділяються на повні і неповні.
У повному реченні є всі потрібні члени речення; у неповному — бракує одного або більше потрібних членів речення, які встановлюються з контексту або ситуації.
Наприклад, в уривку: Ta пісня має у собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути (M. Коцюбинський.)—перше речення повне, воно зрозуміле й без наступного. Але друге без першого незрозуміле — у ньому пропущено підмет з означенням: та пісня. Третє речення складається з двох простих, і вони теж незрозумілі без першого — у кожному з них бракує додатка з означенням: ту пісню (або її). Отже, останні три прості речення (Будить жадобу. Чим більше слухаєш ... тим більше хочеться чути) неповні.
5. За наявністю однорідних членів, відокремлених членів і внесень прості речення поділяються на^неускладнені і ускладнені.
У неускладненому реченні немає однорідних членів, відокремлених членів і внесень (звертань, вставних і вставлених слів та речень, слів-речень): На високому Пагорбі Слави верби тужливо шумлять. Під веселкою у голубіні голуби летять. (В. Лучук.)
В ускладненому реченні бувають однорідні члени, відокремлені члени і внесення: Напевне, це й справді не жінка, а саме літо йде собі загородами, лісами і, співаючи, нахиляється до су-ничників і грибовищ, підіймає руки до плодючого дерева. (М. Стельмах.)
Отже, будь-яке речення характеризується такими ознаками:
1. Характеристика речення в цілому.
За метою висловлювання За інтонацією За кількістю центрів
1) розповідне 2) питальне 3) спонукальне 1) неокличне 2) окличне 1) просте 2) складне
184
2. Характеристика простого речення.
За вираження центра За наявністю другорядних членів За наявністю всіх потрібних членів За наявністю ускладнень
1) односкладне 2) двоскладне 1) непоширене 2) поширене 1) повне 2) неповне 1) неускладнене 2) ускладнене
Примітка. Щоб спростити записи й перевірку, далі під час аналізу речень використовуватимуться цифри з таблиць. Причому ці цифри-харак-теристики будуть записуватися в тому ж порядку, як ідуть колонки в таблицях.
Наприклад, цифрова характеристика речення: Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну. (Т. Шевченко.) — матиме такий вигляд: 112.1) 2212; 2) 2221: Перші три цифри означають, що речення в цілому — розповідне, неокличне, складне. Наступні чотири цифри характеризують перше просте речення: Між горами старий Дніпро... красується, любується на всю Україну — двоскладне, поширене, повне, ускладнене. Останні чотири цифри стосуються другого простого речення: ... неначе в молоці дитина... — двоскладне, поширене, неповне (пропущено присудок), неускладнене.
244*. Схарактеризуйте речення, користуючись цифрами, як це показано в примітці до наведених вище таблиць.
I. O земле, велетнів роди! (П. Тичина.) 2. Хіба є хто на землі крилатіший за людину? (О. Гончар.) 3. Добре нам мати на світі хорошого *друга, друзів — ще краще. (Af. Рильський.) 4. Треба <Ілову ніжності додати, щоб уміло друзів пригортати. (Af. Син-гаївський.) 5. Товариство не для користі вибираю, а для душі. (П. Дороиіко.) 6. Чи є слова, якими гоять рани? (/. Жиленко.)