Влитку я жив у бабуси в сели Красногоривка . Будиночок ии знаходиться на горию .Як там гарно влитку на каникулах. До ричечьки я бижу з гори дорижкою,яка схожа на змийку . А по боеах циеи стежечки квитив, квитив ,яких завгодно и голубеньки дзвиночки и одуванчики, и ромашки.Ось тоби и билочка спустилась з дерева та роспустила пишного свого хвостика. З усиеи сили бижу до рички ловити рибу. Ось и ричка виблискуе на сонечку не мов чародийка из казки. Не мов простягае свои долони и за мене покупатися. кидаюсь в ии обийми и купаюсь. яка ж це насолода. тепер буду ловити и рибу. Ось и перша рибинка, мальок, видпущу його, нехай живе цей прекрасне малесеньке створиння. Добре що е така пора ,як лито и така найгарниша природа , де мешкае моя бабуся.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.