нужно Знайдіть у поданих реченнях підмет і присудок. І хай людей таких багато, але нас більше! Ми є народ! Ми є українські горобці, як оселедці, в нас чуби. Я син краси і голубої мрії, я автор ненаписаних поем. Ти знаєш, що ти людина. Двадцять три плюс шість двадцять дев’ять. Ми світу молодість, ми правота людини, єдине серце в нас. Уже народ одна суцільна рана. Вона моє щастя, безсмертя моє. Чужа душа то, кажуть, темний ліс. Чужа душа то тихе море сліз. Ти вся любов. Ти чистота, довірливість благословенна. Століття зморшка на чолі Землі.
Даринка була жвавою, веселою і розумною дівчинкою. Вона дуже любила природу. Та це і не дивно. Адже жила дівчинка в лісі. Вона була дочкою лісника.
Друзями Даринки були дерева і квіти, білочки та зайчики, маленькі козуленята, яких тато забирав додому, бо лихі люди вбивали їх матусь – козуль. Дівчинка доглядала за звірятами, годувала птахів, лікувала дерева та кущі. Всі любили дитину і тому вона ніколи не помічала своєї вади: у дівчинки на щоці була велика червона пляма, яка спотворювала її обличчя.
Якось до лісу завітали діти. Вони бігали, кричали, гралися. Недалеко допомагала таткові Даринка заготовляти сіно для козуль та оленів. Вона вибігла до дітей. Всі зупинилися, уважно подивилися на дівчинку і почали знайомитися. Тільки Мишко не подав дівчинці руку. Він сказав:
- Ти дуже потворна, повертайся до свого лісу. Ми не будемо з тобою гратися.
Даринка не зрозуміла, чому її так назвали, адже ніхто ніколи не говорив їй про її ваду. Вона повернулася і пішла, відчуваючи, що не всі їй тут раді.
Діти подивилися на Мишка з осудом, а Галинка сказала:
Для чого ти так зробив? Навіщо образив дівчинку?Я ж сказав правду! – здивувався Мишко.Правда деколи буває гіршою за кривду. Подумай про це - відповіла Галинка і побігла вслід за Даринкою.