Практичне заняття з української мови переноситься на вівторок. Русло ріки обміліло. Кожного ранку я роблю зарядку. Моя сестра разом із сусідською дівчинкою пішла на прогулянку. Пора наливати каву в чашки. Сьогодні на занятті присутні чотирнадцять студентів. Жаль, що ми не купили того костюма. Замело дорогу снігом – ні проїхати, ні пройти. У нас велика сім’я: три брати та дві сестри. Я кажу, що треба привести в порядок наш сад. Верба нахилила своє гілля над самою водою. Батьківські збори відбудуться о шостій. Як гарно вранці босоніж пройти по траві. Дідові вже минуло вісімдесят. До мого вікна прилетів голуб. На День Перемоги всі ветерани несли квіти до могили Невідомого солдата. Мама лягла відпочити, тому що в неї заболіла спина. Літак летів дуже високо в небі. Моя маленька сестричка, допомагаючи мамі, побила тарілки. Леся Українка колись зупинялася в цьому будинку. Надійка заплела у косу червоний бант. У нашому місті працює оптовий ринок. У гаю тихо, спокійно, аж велично. Широко розтягнулись поля пшениці. Полохливі зайці розбіглися в різні боки. На тому з’їзді письменників підіймалося багато важливих питань. Кожного ранку водії повинні розвезти свіжий хліб. Мама завжди дає мені з собою легкий сніданок. Друкарня планує цього року видання тлумачного словника. Багато дітей займається в гуртку виразного читання. Ці вірші треба вивчити напам’ять протягом модулю. Із цього будинку добре видно міський драмтеатр. Мати попросила мене відвести молодшу сестру в дитсадок. Смажена камбала дуже смачна.
Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.